Вірування

Демонологія

Бога люби, але й дідька не гніви.

Порівняно з міфологією українська демонологія являє собою більш розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманітними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предків (у тому числі залежних покійників), рослин, тварин, води, вогню, родинної оселі та сил природи. Останнє становило сферу міфології, але згодом культ природи розпався на ряд розрізнених магічних і сакральних дій, багато з яких увібрав демонологічний культ мертвих.

Ключовим у демонології є поняття “демон” (дух) — надприродна сила, якою наділені найрізноманітніші природні явища, речі, а то й люди. Надприродними властивостями світ наділила людська фантазія. Причому фантазування відрізняється від поетичних образів або казкових вигадок тим, що люди щиро вірять в існування одухотвореного світу, включаючи в його сферу такі суто життєві начала, як добро та зло. З прийняттям християнства зле начало у фантастичних уявленнях людей абсолютизувалося: більшість демонічних образів були оголошені нечистю, а обряди та ритуали, пов’язані з ними, — бісівськими.

Ще раз наголосимо, що процес взаємодії демонологічного та християнського не такий вже й однозначний, як і неоднозначне ставлення до них людей. Іноді за всієї своєї ненависті до біса українець подекуди готовий зробити йому ласку, аби не нажити в його особі ворога.

Міфологія

От би жити, як у богів за дверима.

Уявлення про небо первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йдуть їм світло й дощ, тому й обожнювали його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над намb. Слов’яни почитали небо й молилися до нього. За вірою наших предків, небо — це місце, де живуть боги, це палата Божа, а зорі — то вікна, в які вони виглядають і дивляться на світ, на людей. На небі все добре, бо Боже, звідси й наше старе прислів’я: “Батьки раді своїй дитині й неба прихилити”. На певне явище в нас кажуть: “дар Божий”.

В основі духовності будь-якого народу лежать світоглядні уявлення, котрі, зокрема, проявляються через систему вірувань та повір’їв. Народний світогляд українців має три основні шари: демонологічний, міфологічний і християнський. Перший пов’язаний із персоніфікацією як надзвичайних природних явищ, так і конкретних предметів оточуючого світу, у яких вбачаються демони. Мусимо визнати, сьогодні вів найбільш життєздатний.

В основі другого шару лежить обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну ієрархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних.

Християнська ж релігія абсолютизувала цю ієрархічність, разом із тим намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей стало те, що людина несвідомо “сповідує” всі три віри, і це відчувається й нині.

Як правило, чітко усвідомлюючи, до якої християнської віри ми належимо, ми часто паралельно віримо в упирів, русалок, дідька тощо та водночас “молимося на сонце”. Багато хто з нас чув від свого старенького дідуся (бабусі) розповіді про великих богів, які над природою владні (бога чисел або небесного коваля — Сварога), а також жахливі розповіді про живих мерців, відьом, яких часто можна побачити над дахом або ж лісовика, який мешкає отут по сусідству — у тому темному лісі, що його з віконця видко. При цьому старенький не забував хреститися…

І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних уявлень. І найбагатшим у ньому є пантеон, адже кожен бог, що його створила народна уява, — це велетенська фігура, вражаючий, колоритний образ.

В українській міфології пантеон досить різноманітний, хоча й не становить цілісної системи, як, скажімо, давньогрецький чи давньоримський. Причин цьому декілька. По-перше, він замикався на обслуговуванні верхівки суспільства, не маючи глибинної народної основи; по-друге, не встигнувши створити розгалуженої системи, він змушений був трансформуватися через інтенсивне поширення християнства, котре більше відповідало суспільним інтересам. Головна ж причина полягає в току, що міфологи протистояла така розвинена світоглядна система, як демонологія, котра становила саме їство українців-русів. Звідси й міфологія мала певне демонологічне забарвлення, поскільки ті природні або космічні сили, які уособлювалися тими чи іншими богами, сприймалися як окремі явища, хоч і наділені божественними властивостями.

 

Народні повір’я та забобони

Що не село, то своє повір’я.

Народний світогляд українців мне три основні історичні шари: демонологічний, міфологічний та християнський. Перший більш глибинний, притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачаючи в них демонів.

Другий шар зароджувався із появою владних суспільних структур, які потребували належного освячення. В основі цього шару лежало обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну іерархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних. Християнська релігія абсолютизувала цю іерархічність, разом із тим нама-гаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб.

Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір’я), котрий відчувається й нині. Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо. І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних демонологічних уявлень.

Українські народні повір’я та легенди с яскравим свідченням всього сказаного. Вони еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі…

Таких прикладів безліч. Українська література насичена всілякими народними повір’ями, прикметами й забобонами — яскравими, самобутніми, надзвичайно цікавими.

А ви знаете, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, махати за столом но-гами, подавати щось через поріг, показувати на жабу пальцем. руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Л чому на свята прийнято робити те чи інше?

Іноді ми навіть не задумуємося над цими “чому?”, на-стільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перобувас в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів’ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях.

На повір’я переважно дивляться, як на забобон, “дурну” (погану) прикмету, пережиток у “свідомості окремих людей”. Чи так це насправді? Невже все те, у що вірили наші давні предки, ми маємо відкинути як непотріб, не вартий уваги?

Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? Чому й досі живуть, хвилюють свідомість наших сучасників, беруть помітну участь у творенні людських доль?

У них вчуваємо відгомін далеких епох, сонцепоклонниць- ких звичаїв та вірувань, нашарування елементів християнства. Та найголовніше: у повір’ях закріплена здобута досвідом система знань народу. Повір’я передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу (заборони) й передбачення. Це переважно короткі вислови, що енциклопедично стисло висвітлюють життя природи та людини, нa основі повір’їв створено великий і чарівний світ казок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Упродовж усього історичного розпитку людина прагнула охопити свосю свідомістю якнайширшу картину світу, пояснити, пізнати природу задля того, щоб застосувати її для своїх потреб.

Цікаві з цього погляду народні уявлення про будову світу, окремі явища природи. Зокрема, наші предки вважали, що на небі існус стільки зірок, скільки людей живе на землі; що в кожної людини є своя зірка: коли людина народжується, тоді на небі засвічується нова зоря, а коли помирає — зірка гасне, “падає”. Люди навчилися визначати сторони світу й орієнтуватися в часі вночі за зміною розташування зірок, прогнозувати погоду за певними прикметами. Згадаймо хоч би чумаків, їхній нелегкий побут під палючим степовим сонцем і нічним зоряним небом…

В усіх землеробських народів можна віднайти сліди культу матері-землі. Українці віддавна шанували землю, називали її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша; землею клялися — і це були найвірніша клятва, найстрашніший проклін.

Землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль; її не можна бити, обпльовувати… Казкові богатирі втрачають силу, якщо відриваються від землі, та навпаки, варто бога-тиреві полежати на землі, як до нього повертається незви-чайна, фантастична сила.

Цей мотив звучить глибоко символічно, закликає всіх людей бережливо ставитися до землі, шанувати її, повертатися на землю своїх батьків-матерів, бо там, у ріднім краї, людина буває найщасливішою.

В українського народу збереглося багато повір’їв про воду, вогонь, місяць, різні явища природи, тварин, птахів, пори року тощо. Про деякі з них ітиметься нижче. Вони яскраві, еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі.

Здавалося б, усі ці наївні погляди й уявлення давно відійшли в минуле. Та цей багатющий шар української народної культури для окремих людей усе ще є справжнім світорозумінням.

Автор цієї книги під час своєї подорожі до Західної України, мав унікальну можливість поспілкуватись із людьми, які донині є переконаними носіями подібних уявлень, оскільки вірять, що мудрість народу, освячена століттями, – то єдина істина. Нічого зайвого, нічого нерозумного – лише квінтесенція багатовікового досвіду спостережень.

Та й серед нас, “учених” людей, у, здавалося б, безповоротво урбавізованому світі, все ще живуть ці уявлення й повір’я…

 

Cонник

Вигадав собі солодкого сна та й ліг на солому спати.

Людина завжди намагалася вгадати своє майбутнє. Одним зі способів спілкування зі світом пророкувань з незапам’ятних часів і дотепер вважаються сновидіння. Глибока віра в сни, віра в те, що вони здебільшого віщі, що вони збуваються, поширена серед усіх народів світу. Вважається, ніби у сновидіннях люди повністю розкривають свою свідомість і на підсвідомому рівні, неупереджено, логічно й безкомпромісно вирішують проблеми, поставлені перед самим собою. Прикладами тому можуть послужити наукові відкриття, здійснені вві сні (та ж таблиця Менделеева, приміром). Або ж у сні не ми є суб’єктам дії, а надприродна, вища сила (на думку інших — наша власна свідомість), яка намагається попередити нас про ту чи іншу подію, що може мати місце в нашому житті.

Наші предки вірили, що під час сну душа покидає тіло людини й ходить по тому світі, а там знають, що з тобою станеться, і тому сни завжди віщі.

Віру в сни підтримала й Біблія. У Біблії Сам Бог говорить, явившись Аарону при вході до Намету: “Якщо буде вас Пророк, то Я. Господь, дамся йому пізнати в видінні, буду в сні говорити Я з ним” (Числа 12.6). Так само Книга Йова 33.14- 15 рішуче стверджує, що в снах

Сам Бог промовляє:

Бо Вог промовляє і раз, і два рази.

Людина ж не бачить того:

У сні, у видінні нічному,

Коли міцний сон на людей напедає

В дрімота на ложі.

Коли цареві вавилонському приснився був сов, то вів наказав “покликати чарівників та заклиначів, і чаклунів та халдеїв, щоб розповіли цареві про його сни” (Даниїла 2.2). Відгадувачі (тлумачі) снів звичайно мали велике значення.

Але віру в сyи найбільше поширила й освятила, звичайно. Євангелія від Матвія, що подає їх аж п’ять разів.

У нашій давній літературі віщі сни були звичайним явищем. Так, багаті на них, наприклад, наші літописи. Дуже яскраво описаний сон Київського князя Святослава Грозного й у вашій пам’ятці 1187 року “Слово о полку Ігоревім”, і це дуже цінне джерело для дослідження снів у старовину. Ось він: “А Святослав бачив смутний сон (це по поразці князя Ігоря половцями). У Києві на горах — розповідає він, — зодягали мене звечора чорним покривалом на ложі тисовому, черпали мені сине вино, з отрутою змішане, порожніми сагайдаками поганих чужинців сипали мені на лоно великі перла, і пестили мене. І ось уже дах без гребеня в моному златоверхому теремі! Всю віч є вечора грали темно-сірі (бусові) ворони.

Біля Плісненська на болоті були нетрянські гадюки (дебрські сані), і неслися до синього моря”.

Академік В. Перетц у своїй праці про “Слово о полку Ігоревім” 1926 року перевірив це сновидіння за стародавніми сонниками і дійшов висновку про такі тлумачення його елементів: аерли — сльози, так само як і намисто, постіль — на недугу, чорна одіж — на печаль, змія та крук — на нещастя, а дах без гребеня віщує покійника…

Тож український народ завжди надавав сновидінням особливого й навіть містичного значення. Природно, люди, які вміли трактувати сни, користувались заслуженою популярністю й повагою у громаді.

Сьогодні до віри у сни хтось ставиться з великою долею скептицизму, для нього це звичайнісінький забобон, і він зранку не надає особливого значення тому, що наснилося вночі. Інший, навпаки, одразу кинеться до сонника, аби дізнатися, про що говорить побачена “картинка”, а потім весь день ходитиме під, враженням.

Причому багато хто впевнений, що сни, побачені в різні дні тижня, мають різні властивості та певний “ступінь” імовірності: втілення в реальності…

Так чи інакше, але сон — одне з найзагадковіших явищ на світі. Навіть якщо ми не можемо розтлумачити те чи інше сновидіння, це аж ніяк не означає, що воно немає сенсу, є “випадковим” явищем.

Просто людина ще не піднялася до розуміння цієї вселенської таємниці…

Отже, сни — найкращі провісники. Головне — не помилитися з їхньою розшифровкою. Сонників у нас дуже й дуже багато, але старші зовсім не дійшли до нас. Звичайно, важко сьогодні розібратися в різноманітті всіляких трактувань, пояснень і порад щодо побаченого вві сні.

Але мусимо визнати: найбільш точні тлумачення снів належать не сучасності, а минулому, коли до цієї “науки” ставилися з особливою пошаною, навіть благоговінням, ретельно спостерігали, аналізували певні життєві явища й намагалися відслідкувати причино наслідковий зв’язок між сном та його “реалізацією” в цьому світі — наяву; старанно накопичували ці знання та передавали з покоління в покоління, намагаючись не впустити жодної, на перший погляд, незначної дрібниці. У нашій книзі ми наведемо тлумачення певних снів, про які в народі склалася більш-менш стала думка завдяки тривалим спостереженням, але, зрозуміло, не зможемо обійняти всю безмежність потенційних снів.

Проте сподіваємося, що цей коротенький сонник станеться вам у пригоді.

Отож, на добраніч. І солодких снів вам!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *