Це одне з найбільш таємничих, урочистих і “родинних” свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Дивна традиція в іспанців: вони Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й та – Нмі чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панського Діда Мороза звати Папай Ноель. Болгари в новорічну ніч на три хвиливи вимикають світло й віддаються так званим “новорічним поцілункам”. Німці під час ударів вилізають якнайвище та з останнім ударом усі йгом “стрибають у новий рік”. До речі, за повір’ям, Дід Мророз має німецьке походження.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов’язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні на новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й бенгальські вогні).
За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов’язковим елементом у процесі “програмування” гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий рік, виникнення якого пов’язане з тим, що цього дня цар вершив суд. Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки. новорічні кумедні костюми з масками.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а “дідух” 1 Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб “дідух” міг сто – ити. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки “дідуха” — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувадись, обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засуше ними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Слово “дідух” має давне коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій.
Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну “вечерю для дідів”, на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви — колово та кутю, що вважалися їжею богів.
Присутність ” дідуха” привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, “дідух” був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв’язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам’ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним “дідухом”, оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов’язані з “дідухом”, на жаль, майже втрачені.
Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновкам, щоб весь рік були обнови. За повір’ям, який перший день нового року, таким буде й весь рік, тому бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу, розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які Дід Мороз постарається виконати. Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а… рідвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що дброго приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного.
І дійти висновків, що ще залишилося виконати наступного року. Ми завжди сподіваємося отримати від долі подарунки в повому році.
