(?—1576)
11 травня 1573 року на польський престол зійшов французький принц Генріх Валуа, але вже 17 липня наступного року він відбув до Парижа: батько Генріха, Карл IX, помер, і французька корона лишилася без володаря. Тож у Польщі почалося «безкоролівя» — один із найскладніших періодів її історії.
А 8 вересня 1575 року в Україну увірвалася вісімдесятитисячна татарська орда, яка майже не зустріла опору. Татари спустошили Волинь, Поділля, дійшли аж до Жешува, залишаючи по собі самі руїни та згарища. Першого жовтня чужинці дісталися до Львова. Населення охопила паніка; польські воєводи виявилися неспроможними дати відсіч ворогу, але тут татарам довелося зустрітися з козацькою армією Богдана Ружинського, якого в народі прозвали Богданком.
В Острозькому літописі збереглася згадка про те, що козаки «впадша за Перекоп, бордзо великії шкоди починили». Ружинський добре знався на татарській тактиці бою, тому організував дії свого війська таким чином, що противник навіть не міг наблизитися до нападників. Кмітливість ватажка походу дозволила козакам без усяких перешкод вийти в тил ворога, захопити Перекопську лінію, взяти Орі Кафу. Кримчаки були паралізовані зухвалими діями українців. Після цього Ружинський повернув своє військо на Бахчисарай і Козлов. А морські загони на чайках скерував до Сінопу та Трапезунду де йшла торгівля бранцями-росіянами. Переляканий хан швидко направив до нього послів із цінними дарунками і благанням про мир. Визволивши декілька сотень християн із татарської неволі, гетьман узяв 15 знатних заручників і повернувся до України. Після такого розгрому Крим і Туреччина довго не могли оговтатися, тож в Україні та Польщі нарешті настали спокійні часи. Козаки отримали привілеї, подарунки та статус окремої військової організації, що складалася з полків і сотень, зі своїми старшинами. Полк був також і адміністративно-територіальною одиницею — Україну було поділено на Чигиринський, Кор сунський, Черкаський, Умань-Полтавський і Миргородський полки. Богдану Ружинському ж, як гетьману, вручили клейноди — королівське знамено, бунчук, булаву й військову печатку.
Козацтво давно вже мало за свого цього нащадка однієї з княжих родин північної Волині. Усе життя Ружинського було пов’язане з військовою справою. Коли і за яких обставин він потрапив до низових козаків, невідомо. Але незабаром цього смічивого й обдарованого вояка вже вважали ватажком. Авторитет Чужинського був настічьки високим, що козаки довірили йому вести переговори з Москвою і обіцяти російському урядові захист від татарських набігів. Уряд Речі Посполитої також визнавав козацького ватажка і вимушений був рахуватися з ним. Десь узимку 1575року російський цар почав прохати козаків наступного року виступити проти кримчаків, які занапащували московські землі. Однак ситуація наразі змінилася: крім козаків, боронити Україну виявилося нікому, тож вояки Ружинського ви-рішили не відкладати похід, а вирушити на Перекоп одразу.
