Жнива — це етап господарської діяльності людини. В Україні зі жнивами пов’язаний величезний пласт обрядової культури. Ці обряди не прив’язуються до конкретних календарних дат, але від того не є менш важливими. Напевно, уважний читач звернув увагу, що більшість народних прикмет мала на меті попередити людину про погодні умови наступного року, а відповідно, урожай, у першу чергу на зернові.
Жнива поділяються на три етапи:
– зажинки;
– власне жнива;
– обжинки.
У той період, коли зернові вже майже дозріли, хазяйка йде в поле зажинати першу ниву. Із собою слід узяти свячену свічку та хліб-сіль. Перший сніп зазвичай ставили під образами, і там він мав стояти аж до кінця збору врожаю та завершення молотьби. Цей сніп обмолочують окремо, зерно святять. Вважається, що солома із цього снопа дуже корисна для худоби — зберігає здоров’я. Щоб чаклуни та знахарі’ не могли зіпсувати хліб, селяни робили так звану закрутку: молодиці співали в полі пісні, водили хороводи, затиснувши колосся в руці.
У білорусів останній сніп називається бабою, а борода — це не зав’язане колосся, а клаптик поля, на якому женці святкують кінець нелегкої роботи, співають і обідають на-вколо “баби”. Загалом же давні українці були переконані, що не можна збирати весь урожай дощенту, чи то садовина, чи то хліб, чи то городина. За народними уявленнями, якщо зібрати весь урожай, то наступного року погано вродить.
За старих часів не було в українців сучасної сільськогосподарської техніки, атому люди жали власноруч: жінки працювали серпами, а чоловіки — косами. Пісня має чудодійні властивості: вона допомагає людині і працювати, і відпочивати, може подарувати радість і зарадити горю:
Здивувалися ліси:
Де ж поділися вівси.
Женці їх позжинали
Залізними серпами.
I ось, нарешті, важку й виснажливу роботу в полі завер-нено, майже весь хліб уже відвезено до господарських будівель. У день завершення жнив люди ходять полем і плетуть останніх КОЛОСКІВ ВІНОК, супроводжуючи свої дії обрядовини
пісними. Кілька колосків не слід було дожинати — це цасові на бороду. Ось як виготовляється Спасова борода: залишені колоски треба зв’язати ниткою червоного кольору, щоб вийшла китиця — Спасова борода. У різних регіонах України цей “витвір мистецтва” називається по-різному: коза, перепілка тощо. Виробленая бороди супроводжується жартівливими піснями на кшталт:
Сидів ворон на копі,
Дивувався бороді:
Сріблом-золотом обшита,
Крнсним шовком обвита…
За народними віруваннями, якщо хлопці пролізуть через Спаеову бороду, то будуть багаті.
Жінки в деяких місцевостях за старих часів ворожили ня врожай за допомогою серпа: якщо серп упаде йудариться гострим кінчиком об землю чи підлогу, то слід чекати на добрий урожай, а якщо ж серп упаде держаком униз, то гарного врожаю не чекай.
Господарі ворожили на якість урожаю таким чином. Слід відірвати від обжинкового вінка три колоски та присипати їх землею — “посадити”. Подумки хазяїн повинен визначити, який колосок позначає ранні посіви, який — середні, а які — пізні. Далі — очікування. Який колосок дасть найкращі сходи, ті посіви й будуть найвдалішими.
У деяких місцевостях нашої країни дівчата й молодищі плетуть на обжинки так звану квітку — вінок із п’яти-шести невеликих снопиків.
Жінки вибирають з-поміж себе найкращу дівчину й дають їй у руки квітку зі снопиків. Потім дівчина йде полем і селом попереду, а інші люди — за нею слідом, співаючи. Іноді попереду дівчини та всієї процесії йде молодий хлопець з уквітчаним снопом у руках.
Один із господарів заздалегідь готує святковий обід і чекає на урочисту процесію. Він приймає квітку з рук дівчини, даючи їй натомість дрібні гроші, запрошує гостей до оселі. І починається веселе застілля з нагоди завершення жнив. Вручений
хлопцем сніп і подаровану дівчиною квітку зі снопиків добрий господар зберігає до Спаса, а на Спаса вже несе: до церкви святити.
Білоруси називають останній сніп “іменинником”. Так; само, як українці “носяться” зі своєю квіткою зі снопиків, так білоруси вшановують “іменинника”. Під час урочистого частування “іменинника” ставлять на столі, після застілля: переносять під образи.
Лужичани вшановують сніп катанням на возі аж до тої оселі, у якій буде відбуватися частування.
У болгар останній сніп прикрашають, одягають у жіноче плаття, роблять наче людську подобу. Він має назву “жниварська цариця”. Щодо того, що робити із цим опудалом далі, думки болгар розходяться: в одних місцевостях вважають за необхідне зберігати сніп аж до наступних жнив, а в інших воліють спалити або втопити в річці.
