Хліб — найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов’янського харчування. “Хліб — усьому голова”, “Хліб та вода — козацька їда”, “Без хліба суха бесіда” — говорить народна мудрість. Хліба споживають завжди багато, він поживний і смачний. З ним смачне все: чи то рідкі перші страви, чи гарнір, м’ясо, риба, овочі, молоко; навіть баштанні з хрусткою рум’яною скоринкою — неперевершена насолода. Українці полюбляють і пшеничний хліб, і житній, і прісні коржі.
Хліб — це символ добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як досвященного предмета. Крихти й уламки хліба не можна викидати, їх слід віддавати птиці чи худобі. За гріх вважається недоїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падає на землю, годиться підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Розділити з кимось хліб-сіль означає подружитися, побрататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей або молодят — цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу й супроводжує весілля.
У традиційному інтер’єрі селянської хати колись хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: «Просимо до нашого хліба-солі». А після застілля гості дякували за хліб-сіль.
Хліб — один із найважливіших атрибутів української обрядовості. Так, усі різновиди весільної випічки виражають ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя та злагоди в сім’ї. Чільне значення має хліб і в родильній та поховальній обрядовості. Не дивно, що традиції, пов’язані з хлібом, що уособлює повагу до людської праці, найкращі моральні засади взагалі, продовжують жити й сьогодні.
