Як у хаті витинанка, той добро стоїть на ганку
Витинанка символізує вічне прагнення українців відзначити певне свято, пам’ятний день або просто прикрасити своє життя. На свята українці відповідно виготовляли різні витинанки у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест несла охоронно-символічне значення. Її чіпляли на сволок, бо там висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи, особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки з зображенням «дерева життя». На гіллі цих дерев часто розміщуються птахи, внизу біля дерева можна побачити людські постаті чи силуети звірів.
Свій розвиток витинанка започатковує з прикрас, що з давніх-давен у різних народів нашивалися на одяг та взуття, а також прикрашали житло. Коли з’явився папір, з якого так легко щось вирізати, витинанка стає переважно паперовою. Зрозуміло, що перші паперові витинанки з’явилися на батьківщині паперу — в Китаї. Там вони були відомі вже у УІІ-ХІІ ст. Жінки напередодні свята весни наклеювали на Вікна традиційні паперові узори, сюжети у вигляді драконів, квітів, різних символів. У Західній Європі витинанки набули розвитку в складних дзеркальних сюжетно-образних композиціях, що завжди вміщувалися на одному цілому аркуші паперу й були подібні до графічних зображень. Слов’янські народи використовували витинанку здебільшого як декоративний елемент в народних традиційних орнаментах.
В Україні попередниками цього виду мистецтва були витинанки зі шкіри, тканини. Відомий всім кептар і донині, крім рясної вишивки, щедро обшивається різними вирізаними зі шкіри деталями. На Полтавщині до початку XX ст., а в деяких регіонах аж до Великої Вітчизняної війни, верхній жіночий одяг — юпка декорувався аплікаціями з оксамиту чи іншої тканини. Часто це були зображення дерева життя, симетричних стилізованих галузок, декоративних елементів. Та й сучасні кожушки чи куртки теж оздоблюють подібними прикрасами. Цікаво, що першими паперовими витинанками в Україні були підкладки для печаток, так звані Кустодії (XVII-XVIII ст.). Вони робилися зі шкіри, виготовляли їх у формі квадрата чи круга. їхніми авторами були писарі сотенних, полкових та Генеральних канцелярій.
Коли папір став досить дешевим (середина XIX ст.) і ним могли користуватися вже всі верстви населення, прикраса витинанка надовго входить у побут міщанства та селянства. Її можна було бачити у хатах на вікнах, стінах, сволоках, на печі.
Іноді вона навіть замінювала собою настінні малюнки, тим самим перетворившись на прикрасу українського житла, набувши широкого розвитку й розповсюдження.
Витинанки різних місцевостей одночасно можуть виявляти як ознаки народної творчості всієї України, так і самобутні, притаманні лише якомусь певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як їхні писанки та рушники; подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок; витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як творчої особистості.
