Без вірного друга велика туга
Побратимство (посестринство) — здавна відомий звичай духовного споріднення. Існує відповідна термінологія: брати (сестри) по хресту, названі брати (сестри), побратим, посестра, посестриця, брататися, сестритися, породатися. Укладають подібний союз, як правило, бідні одинокі люди, аби допомагати одне одному. Відносини побратимства в стапоплюють на все життя, вважають їх такими ж обов’зковими та священними, як і родинні зв’язки. Звичай зобов’язує й до моральної чистоти: будь-які зазіхання на честь поіостри чи дружини побратима вважаються тяжким гріхом, ЙК, до речі, і гріх між кумом і кумою.
Цікаво, що побратимство в середовищі українців різниться від подібних звичаїв інших народів, наприклад росіян і білорусів, і тим, що воно може укладатися не тільки між чоловіками чи жінками, а й між хлопцем і дівчиною.
Акт братання зазвичай засвідчують односельці. Обряд супроводжується символічними примовляннями, молитвою, цілуванням ікони, перев’язуванням рушниками.
Побратими тричі обіймаються, цілуються, з’їдають жменю землі, обмінюються святими образами, хрестами, п’ють вино чи горілку, обмінюються різного роду дарунками — від дрібничок до хатнього начиння та худоби, вуликів тощо, від щедрості.
Що ж до звичаю посестринства, то можна виділити три її різновиди: звичайне, однокупельне й кумленне. Звичайні оосестрини майже не відрізняються від побратимства: сестряться так само, як і братаються. Тільки подарунки інші: рушник, курка або щось інше із жіночого господарства. Другий різновид посестрин (так само як побратимства) пов’язаний із хрещенням немовлят, коли їхні батьки-побратими, бажаючи продовжити братні узи через дітей, хрестять їх в одній купелі. Такі діти називалися однокупельними (хресними) сестрами та братами. Найпоширенішою ж в Україні формою посестринства є колективне обрання наречених сестор через обрядове кумлення (кумання, кумування). Колись воно відбувалося лише на Семик — четвер напередодні Трійці, і пізніше — й у Петрів день, зазнавши відповідних структурних змін.
Посестринство іноді пов’язують з міфом про водних німф — русалок, які, за давніми уявленнями, у Клечальну неділю виводять гуляти в поля. Аби змусити їх покинути поля, дівчата А “кумляться” з ними. Кумівство, або посестринство, з русалками триває три дні або трохи довше й потім розривається обрядом. Такий короткочасний союз укладається з певною метою, а саме: щоб дізнатися в русалки про свою долю: вінок, на якому покачалася кума-русалка, кидають у воду й по тому, випливе він або потоне, провіщають майбутнє.
Посестринство часто відбувається у вигляді ритуальної гри “завивання берези”: дівчата стають парами у танок та, проходячи під березою, обмінюються хустками або намистом — сссгряться, присягаючись вічною дружбою.
Звичай кумівства — один із видів духовної спорідненості, закріплений звичаєвим правом. Це звичай обрання народженій дитині “других батьків” — її опікунів та покровителів: ідеться про хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків.
Хрещення відбувається в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називають одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживають церковні терміни “хрещений батько”, “хрещена мати”.
Узагалі-то існують дві форма кумівства: індивідуальна та колективна. Перша передбачае одну пару кумів; для другої характерно до трьох, п’яти й більше пар. Серед кумів існує певна ієрархічність: головними вважаються перші (старші) куми, а інші — молодшими. Сьогодні від другого виду кумівства майже всюди відмовились.
У куми можна запрошувати як близьких родичів, так і сусідів чи приятелів. Виділяють кумів кликаних, одкупних і стрічених.
Кликані (прохані) куми обираються звичайним порядком: батько новородженого приходить до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, прохає бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не прийнято.
Одкупних кумів беруть на заміну кликаних у тому разі, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувається за певним обрядом: новому куму, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подають хворе дитя. Його тут же вбирають у принесену кумом нову білизну.
Стрічені куми — це перші зустрічні люди, яких запрошують у куми. Як правило, так роблять, коли часто вмирають діти. Характерним є те, що стрічені куми вважаються ріднішими за кликаних.
Між рідними й обраними батьками встановлюються дружні стосунки. За участі кума та куми над хрещениками здійснюють пострижини, хрещені батьки проводжають хресрика до школи, є почесними гостями на його весіллі тощо. Коли в сім’ї не стає когось із рідних батьків, хрещені батьки беруть на себе виховання дітей, а також матеріальні обов’язки. Хресники теж мусять виявляти знаки поваги та вдячності прощеним батькам (носити вечерю на Різдво, відвідувати їх, “вдавати необхідну допомогу й т. ін.).
Звичай кумівства, на відміну від інших, що пішли в небуття, з часом зміцнив свої позиції, тому сьогодні мало хто не дотримується його й не має кумів і хрещених батьків.
