Щедрий вечір, що припадає на 13 січня, уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем вбігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості — за пирогами.
Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать — так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А “здивована” мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили.
Після цього госдодар хреститься та запрошує родину до Столу — до щедрої куті.
Для дівчат одна з найважливіших цього вечора справ поворожити. Здебільшого ворожать так само, як і на Анд-рія: бігають запитувати ім’я в першого стрічного; кидають чобіт через плече — куди носком буде звернений, у той бік і
заміж дівчині йти; навпомацки лічать кілки в огорожі, на якій зупиняться — прикрашають, а потім роздивляються, чи гарного “нареченого” собі вибрали, тощо.
За легендою, цієї ночі дівчата-відьми збирають чаклунське зілля “нечуй вітер”. У цю ніч воно має найбільшу силу, але знайти його можуть тільки сліпі люди або ж відьми. Той, хто його знає, за власним бажанням може стати невидимим і нечутним. Але місця, де таке зілля росте, знають тільки чарівниці.
У цілому ця ніч сповнена магічних дій, спрямованих на розгадування майбутнього, забезпечення родинного добробуту та щастя на весь наступний рік. Народні повір’я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви — можна просити в Бога про найпотаемніше.
Водіння кози
Цього дня козу водять. Саму козу здебільшого роблять із дерев’яної палиці, один із кінців якої слід розколоти — це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема, можна прив’язати дерев’яні ложки — козячі вуха. З протилежного боку палиці чіпляють якийсь віхтик — це буде козячий хвіст. Коли коза готова, її треба “одягти” в старий кожух хутром нагору, але так, щоб видно було, де в цієї імпровізованої кози “морда”. Рукава кожуха мають звисати вниз — це “ноги” кози. От той, хто цього вечора “коза”, залізає під кожух, однією рукою тримається за прикрашену палицю та крутить “хвостом”. Окрім “кози”, компанія вибирає на вечір “кота” — зазвичай це наймолодший хлопець із гурту; до обов’язків “кота” входить носити торбу, нявчати та просити сала.
Дійство починається з настанням темряви.
Діти підходять до будь-якої хати й просять:
— Пустіть у хату, бо вже так коза змерзла!
Господар відповідно до звичаю наче відмовляється:
— Дуже тісно в домі, ніде козі розгулятися.
А діти продовжують просити:
— Та пустіть уже, бо несила — так змерзла!
Традиція вимагає, щоб тричі господар відмовив “козі” й тільки потім запитав дозволу в господині.
І тоді “коза” вже звертається до господині:
— Хазяйко, будь ласка, пустіть, бо замерзну не тільки я, але й козенята!
— Уже пізно, та й діти сплять — ви їх нл тякати можете. Навіщо ви нам здалися?
І знову тричі господиня відмовляє (а для цього їй ніколи не бракує причин), а коза все проситься.
Нарешті дозвіл від хазяйки дому отримано:
— Добре, ідіть, але дивіться — співайте добре!
Ось тепер уся ватага дітей заходить до хати, знімає шапки. вітається з присутніми.
“Коза” починає співати, при цьому разом із “котом” тупцює в такт пісні:
Ну, панове,
Ну, мурове.
Ставте в ряду —Я козу веду!
Діти господарів тішаться з того, що відбувається в оселі, їм дозволено смикати “кота” за вуса й “козу” за хвіст. У цей час підспівує решта гурту, оповідаючи в пісенній формі поневіряння бідної “кози”:
Де взявся вовк — козу натовк,
Л вовченята — за козенята!
Де взявся заєць — став козу лаять…
Перший стрілець — козак-молодець,
Ударив козу в праве вухо…
Коза впала,
Хвіст задрала.
Підчас співу “коза” намагається відтворити пантомімою слова пісні. Ясна річ, у кінці пісні падає та вдає, ніби мертва. Щедрівники хором співають далі, жартома перелічуючи, які харчі зарадять лиху й оживлять “козу”. “Кіт” із ними цілком згоден:
Сала, сала, салаї
Щоб наша коза встала!
“Коза” оживає, схоплюється на рівні ноги й прямує до печі,-принюхуючись, а щедрувальники продовжують жартівливо співати:
За ці щедрівки —
Кварта горілки,
А по цій мові
Бувайте здоровії
Коли пісню доспівано, весь гурт дітлахів-щедрувальників звертається до хазяїв в один голос із побажанням здоров’я та святковими вітаннями, всі кланяються господарям. І тепер діти отримують із рук господаря заслужені солодощі дрібні гроші тощо.
“Кіт” у цей час жартома випрошує в господині сала. Після трьох традиційних відмов господиня все ж таки пригощає кота — салом, козовода — пирогом, а скарбника гурту — грішми.
Отак, досхочу пощедрувавши, молодь збирається в одному домі разом і продовжує веселитися.
“Меланка”
За церковними переказами, 13 січня — день преподобної Меланії (ІV-V століття). Вона народилася в християнській родині, дуже багатій і шанованій. Коли їй виповнилося 14 років, її видали заміж за парубка Апініана. Він теж був вихідцем зі знатної родини. Усе своє майно ця молода родина використовувала для того, щоб допомагати тим, хто потребує допомоги. Після багатьох років богоугодних діянь Меланія оселилася на горі Єлеонській, а згодом там було заснова но монастир. На Меланію українці грають у “Меланку”, щоб провести старий рік якомога веселіше. А грати треба ось як. З гурту молоді вибирається хлопець, який найкраще вміє жартувати. Він переодягається й стає “Меланкою”. Інші теж переодягаються: хто циганом, хто ведмедем, хто журавлем, хто чортом… одним словом, хто що цікаве придумає, те й утілює. Це дійство цілком може відбуватися й удень — тоді дітлахи юрбою біжать за переодягненою ватагою, щоб добре роздивитися таку чудасію. Хлопці не до кожної хати заходять, а тільки до тих домів, у яких є надія зустріти дівчат. Як і при водінні кози, дозвіл пощедрувати слід випрошувати в пісенній формі:
Господинечко, господаречку,
Пусти в дім Меланочку,
Меланочка чисто ходить —
Нічого в домі не пошкодить.
Добрий вечір!
Господар запрошує до хати, уся родина збирається подивитися на ряджених, надто ж дівчата цікаві до того, що відбувається. Незважаючи на попередню “рекламу”, “Меланка” ходить по хаті й робить шкоду, наприклад, може ї ” міття розкидати або посуд поперевертати. Господині знають цей звичай, тому уважно слідкують, щоб “Меланка” поводилася гарно, нічого не чіпала.
Тим часом хлопці щедрують, висміюючи поганих господинь:
А Меланка — неробоча,
їх сорочка — парубоча,
Як люди ідуть на жнива,
То Малайка — на пиваї
Дівчата сміються й хвалять пісню й танці. Кожен із ряд жених показує свої здібності: щосили витанцьовує, аж поки дух заб’с. Коли нарешті щедрівку скінчено, усі сідають до святкового столу.
Якщо “Меланкою” обирають дівчину, то ця “Меланка” значно поважніша та статечніша; вона вбирається молодою. Дівчата, щедруючи, до оселі не заходять, а стоять попід вікнами та співають:
Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані,
Добрий вечір, щедрий вечір,
Людям добрим на сей вечірі
Отак колись щедрували та подекуди й зараз щедрують.
