"Багату дівку сватають і в петрівку"
Сьогодні мало хто навіть на селі надто серйозно ставиться до такого явища, як посаг (придане), адже за нових соціально-економічних і культурних умов старовинна весільна обрядовість зазнає суттєвих трансформацій, і деякі її елементи просто відмирають.
Зрозуміло, що й сьогодні дівчині, як і колись, хочеться мати свою власну домівку, де б панували затишок і добробут, а це і гарний посуд, і постільна білизна, скатертини, штори, рушники, серветки и багато чого іншого. І далекоглядна мати обов’язково заздалегідь подумає про те, із чим Піде її донька будувати своє родинне гніздечко, коли підійде час. Та й сама дівчина, якщо вона достатньо серйозно ставиться до свого майбутнього та не є ледачою, у змозі впоратися із цим питанням.
Зрозуміло, що сьогодні кожен має можливість піти до найближчого супермаркету та придбати будь-що й будь-коли. Особливо якщо матеріальний стан це дозволяє. Але ж готування посагу — це не просто накопичення певних речей, що стануть у пригоді в повсякденні, але й вияв материнської турботи й любові, це також доволі приємний процес планування свого заміжнього життя…
Колись кожна українська дівчина, без винятку, готувала собі придане, зокрема ту його частину, що становила так вану скриню.
Худобу, певну суму грошей, клаптик землі виділяв батько, Івше дівчина мала готувати собі сама або ж разом із матір’ю. Скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стріч-ки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей. Тож, до весілля дівчині належало багато попрацювати. А ця праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях, де і працювала, і розважалася.
У разі якщо дівчина рано виходила заміж або з будь- яких інших причин не встигала приготувати собі посаг, на- родний звичай передбачав спеціальні передвесільні дії — торочини, на які приходили подруги нареченої.
Завершували готувати посаг у передостанній день весілля. Після обряду пов’язування молодих посаг урочисто везли до нареченого. Скриню супроводжували брати та свахи, які дорогою показували посаг гостям і односельцям — виймали зі скрині гарні речі, милувалися ними та демонстрували їх. Посаг мав засвідчити не стільки достаток молодої та її рідних, скільки її працелюбність — мовляв, он яка працьовита й хазяйновита наша наречена, вона буде доброю жінкою та господинею для свого чоловіка. Якщо посаг характеризував молоду як добру майстриню, її почет зустрічали хлібом- сіллю, співали величальну пісню.
Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім’ї — вони, як правило, працювали у господарстві, причому до цієї праці їх залучали досить рано. Сьогодні теж має місце опікування молодих своїм майбутнім. Про дівчину вже йшлося, але ж і справжній чоловік не сидить на місці: він намагається заробити на власне житло тощо.
Сучасна молодь мріє мати всі переваги та змогу насолоджуватися життям на повну силу. Хочеться мати і добрий ремонт, і новітні меблі, і автомобіль. Природно, в кожному конкретному випадку стан речей свій, адже кожен виходить зі своїх можливостей і прагнень…
