Непокрита голова – як хата без даху
Покривання — найбільш драматичний і сентиментальний весільний обряд, тому зрідка хто з дівчат не розчулюється й не плаче. Він символізує перехід молодої до заміжнього стану, і в цей момент, мабуть, найгостріше відчувається ця заміна в житті.
Покривання розпочинається розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба та спільного його з’їдання молодими символізує створення нової сім’ї. Цікаво, що коли вони кусають коровай, то кожен намагається вхопити більшого ш матка: вважається, що переможець у цьому маленькому змаганні «головуватиме» в родинних стосунках, а отже, визначатиме характер подальшого спільного життя.
Молоду садять на діжу (сьогодні — частіше просто на стільця), брат або дружка розплітають їй косу. Раніше було прийнято мастити її волосся маслом чи медом. Подекуди молодий здійснював втинання коси: посадовивши наречену собі на коліна, відрізував косу ножицями. На Гуцульщині ж під кінець вечері молоду кликали до комори, при цьому музики грали сумну мелодію. Як тільки молодий чув звуки скрипки, він забігав до комори й зубами перекушував шварку, що тримала бовтиці (металеві прикраси) в косах молодої; тоді й розсипався весь пишний головний убір гуцульської княгині.
Відтепер вона мала заплітати дві коси, закручувати їх у кружок на кибалку або кйчку, вдягати очіпок, а зверху вив’язувати перемітку чи хустку.
Сьогодні здебільшого обмежуються звичайним розплітанням коси, після чого молоду покривають очіпком або ж хусткою. За ритуалом, вона має двічі її зривати та тільки на третій раз коритися долі. Від цього моменту вона переходить у стан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслюються вбранням: заміжня жінка збирає волосся у жмут та запинається хусткою чи вдягає очіпка. Але сьогодні виходити поміж люди без нього вважається непристойним лише на селі, та лише в деяких куточках нашої країни.
Обряд покривання є останнім, що виконується в домі нареченої. Після нього молодий забирає молоду до свого дому, а разом і ЇЇ посаг. Але все частіше цей обряд здійснюється прямо на весіллі, де б воно не відбувалося, але, як правило, наприкінці.
Закінчується весілля рядженням. Весільні гості перевдягаються, з музикою йдуть селом, випрошують, а то й крадуть курей, гусей, роблять складчину та продовжують веселощі в домі батьків молодого. Часто батьків молодих саджають у візок і везуть зі співом і танком вулицею, аби «поріднилися».
