Інформація

Ця стаття була написана 06 Січ 2017, в рубриці Зимовий цикл свят.

Свят вечір

Одне з найбільш важливих родинних свят, один із най-більш магічних днів, коли кожна сім’я і словом, і ділом Створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру, — Свят-вечір, що припадає на 6 січня.

Цього дня ще від самого ранку хазяйка береться до роботи: у першу чергу слід виконати магічну дію — добути "новий вогонь". Для цього треба ззяти кремінь та кресало, що Пролежали під образами останні дванадцять днів, потім перехреститися тричі й викресати "новий вогонь", ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх дванадцяти днів останнього місяця господиня сушила дванадцять полін, які саме тепер і треба розпалити "новим вогнем".

А потім настає черга приготування дванадцяти святкових страв. Зазвичай це узвар, варений горох, смажена капуста, риба, квасоля, вареники, картопля, гриби, гречана каша, голубці, коржі та пшенична кутя. Ця багата вечеря обов’язково має бути пісною; до столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.

Добрий господар теж не гає часу, поки господиня порається біля печі: він повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім — усе своє господарство. Уся родина, усе живе й неживе, що має відношення до сім’ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. Обов’язково слід повернути до господи все, що було денебудь забуте або кимось позичене.

Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб і протягом року пам’ятати про міцність родинних уз. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Свят-вечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити

всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образи и поганий настрій із собою до майбутнього року.

Отже, весь день минає в поранні по хазяйству, веселих і важливих турботах. Прийнято цього дня не снідати й не обідати; дещо з’їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям задля збереження нормального функціонування травної системи. Коли ж починає вечоріти, хазяїн дому готує символ урожаю — "дідуха". Переступаючи поріг рідного дому, господар вітається з хазяйкою так, наче вони вперше цього дня побачилися, вітає зі Свят-вечором, бажає ста років щастя та здоров’я всім, хто є присутнім у домі. Завершивши святкові побажання, він ставить "дідуха" під образами, кладе побіч нього господарське начиння, а господиня застеляє все це новою білою скатертиною.

Потім хазяїн уносить до хати невеликий оберемок сіна й соломи. Солому треба постелити на підлозі, а сіно — розділити на дві частини, бажано нерівні. Меншу частину слід покласти на покутній бік святкового столу, а більшу — під цей же стіл. На цю копицю треба поставити невеличку ладанку, щоб оселя сповнилася святковими ароматами, а збоку від сіна — залізні господарські речі, наприклад сокиру або леміш. Хазяї дому з хлібом і ладанкою в руках обходять все моє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших злих сил. Хазяйка посипає землю дрібним насінням маку, а хазяїн "зарубує поріг".

Ці магічні дії допомагають господарям дому захистити свою оселю від злих сил не тільки па цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існує традиція класти під святкову скатертину по голівці часнику під кожен кут — знову ж таки задля захисту від ворожих людині сил.

Святкова вечеря, як уже згадувалося, обов’язково повинна бути приготовлена на "новому вогні", за умови дотримання магічних законів цього вечора. Ось основні дії, що передбачені стародавніми українськими традиціями святкування.

Дитина віком до семи років кладе на сіно, що лежить на кінці столу, три хлібини, дрібку солі, воскову свічу. Потім господиня ставить на стіл вечерю, а на покутті — кутю й узвар. Надвечір діти вже дуже голодні, але вони знають, що зарано просити їсти, неодмінно треба дочекатися, поки зійде вечірня зоря — знамення того, що Син Божий народився. Коли сходить вечірня зоря, до кімнати входить господар і урочисто повідомляє, що Свят-вечір розпочався. Перш ніж перейти до святкового прийому їжі, він повинен нагодувати свою худобу, "пригостити" її всіма святковими стравами, подякува-і ти їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само пригощає святковою вечерею свійську пти-. цю.

Цього дня в жодному разі не можна бити тварин — це , великий гріх. Власне, бити тварин будь-якого дня не треба.

Коли господарі повертаються до хати, хазяйка вимикає світло, велить дітям принишкнути, а хазяїн виходить за двері зі святковою вечерею в руках і гукає до безкрайого зоряного неба: "Морозе, іди до нас кутю їсти!" Далі звичай велить мовчки почекати, чи не відгукнуться таємничі сили природи, а потім гукнути ще двічі. Після третього заклику господар мусить промовити: "Як не хочеш іти до нас, то й не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси, на гори, а нам шкоди не роби!"

Потім він тричі припрошує сірого вовка, аби не брав у господі ні телят, ні ягнят, ні поросят, а насамкінець — злі бурі й вітри. Після виконання цих магічних дій господар, не озираючись, повертається до хати, причиняє за собою двері.

І до самого кінця вечері не можна відчиняти двері й тим більше виходити з дому.

На Свят-вечір родина обов’язково згадує своїх померлих ; родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець, щоб "не придавити мертву душу", яка, імовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки — начебто щоб душі лизали й не залишилися голодними. Хазяїн дому тричі обходить "за сонцем" навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молиться за померлих родичів. Дружина й діти діють так само. Потім уся родина молиться за свою родину й господу — аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає разом вечеряти. Першою традиційно слід куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити все узваром. Якщо сталося так, в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на Свят вечір приносить щастя до оселі. Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значевня, зокрема вся родина уважно стежить за тінню на стіні — вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити, бо якщо дитина витримає спрагу — справжнім козаком буде. Якщо за святковою вечерею дівчина чхне — це знак, що нона заміж вийде, якщо хлопець чхне — добрим козаком буде. Раніше батько в такому разі доньці дарував теля — на

щастя, а синові — лоша. Важлива подія цього вечора — діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто сторонніх людей, яких хочеться привітати зі святом. Ось кілька уривків — прикладів українських святкових привітань — колядок.

***
На райських дверях Господь Бог стоїть,
Господь Бог стоїть, сам три служби служить:
Першу службу — за господаря,
Другу службу — за господиню,
Третю службу — за челядочку,
За челядочку, за сина іі дочку
Хай дасть вам Бог!
***
Нова радість стала,
Яка не бувала:
Зірка ясна над вертепом Весь світ осіяла.
Де Ісус родився,
Там світ просвітився,
І чабани з ягнятком Перед Божим дитятком на коліна стають,
Царя-Бога вихваляють:
***
Ой ти, Царю, наш Царю,
Наш небесний Володарю,
Пошли, Боже, літа многі Цього дому Господарю,
Щоб і хліб родився.
Щоб і скот плодився,
Щоб і пан-господар Нічим не журився.
***
Описуючи чесноти й красу хазяїв дому,
колядники вдаються до поетичних образів:
У тім саду три тереми:
В одному — красне сонце,
У другому — ясний місяць,
***
У третьому — дрібні зірки.
Ясний місяць — пан господар,
Красне сонце — жінка його,
Дрібні зірки — його діточки.
Добрий вечір!

До речі, слово "коляда" походить від давньоримської назви Нового року, який святкувався в другій половині грудня. Походження назви опосередковано вказує на значний вплив греко-римської культури на староукраїнські традиції. Можливо, разом із назвою свята наші предки запозичили й традицію величальних новорічних пісень. У перекладі з римської мови "коляда" значить "хвалити". Календами напивалося печиво у формі ясел або інших пов’язаних із народженням Ісуса Христа речей, яке роздавали в римських церквах на Різдво.

Слово "коляда" є в мовах більшості народів Європи. В українській мові це слово має кілька значень:

1) різдвяне свято;

2) величальна пісня, що співається під час різдвяних свят;

3) винагорода у вигляди грошей або продуктів за вели; чальну різдвяну пісню.

Але римський — не єдиний варіант походження слова "коляда". Зокрема, деякі українські історики вважають, що ішзва походить від імені одного з язичницьких богів. Коляди — це бог свята й миру давніх слов’ян.

Останнім часом в Україні більшою мірою поширені колядки релігійного змісту, у першу чергу зі згадками про Ісуса Христа, Богоматір:

А на річці, на Йордані Діва Марія сина купала,
Сина купала, ченців питала:
"Гей,ченчики,ченчики.
Охрестіть сина мого єдиного..."

Величальні пісні релігійного змісту зазвичай виконуються для хазяїна, хазяйки або літніх людей. Але в піснях чітко простежуються і хліборобські, і мис-ливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви.

Колядки з хліборобськими мотивами покликані створити словесний образ заможності, спокою та сімейної злагоди. Величальні пісні малюють образ багатого хазяїна, у якого весь посуд срібний, столи шовками застелені, комори повні добра, у полі випасаються отари овець та череди волів тощо. Хазяйка дому постає в колядках (і в щедрівках) як уособлення миру в родині, вона берегиня домашнього вогнища, спокійна, тиха, красива. І обов’язково шанує свого чоловіка тп добре виховує дітей, учить бути чемними, працьовитими й охайними.

Гой знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка в золоті ходить —
У золоті ходить, у добрі бродить.

Хліборобські та мисливські мотиви в колядках — спосіб "берегти спогади про староукраїнський побут, коли ці господарські справи займали надзвичайно важливе місце в житті майже кожної родини. Здебільшого хоробрим мисливцем змальовується син господаря того дому, куди завітали колядники. І такі колядки зазвичай мають натяки на весілля. У колядках із військовими мотивами згадуються княжа й козацька доба — доба звитяжна, героїчна. Явища природи оживають у колядках із фантастичними мотивами. Сили Всесвіту закликаються на допомогу людині, їхня сила спрямовується на добро.

І, нарешті, те, що найбільше цікавить молодь, — коханя. Весільні мотивп в народній обрядовій пісенній творчості посідають дуже важливе місце. Такі колядки мають на меті оспівати дівочу красу, чесноти парубка, привабливі моменти майбутнього подружнього життя, взаємні почуття тощо:

Красна, прекрасна в лузі калина,
А ще краща твоя дівчина.
Двором ходить — як місяць сходить,
У сіні вийшла — як зоря зійшла...

Не обминають своєю увагою колядки і важливості матеріального благополуччя родини, необхідності дарувати коштовні прикраси та гарні речі молодій нареченій. Популярними також є елементи "викупу" за наречену, плетіння вінків^ ворожіння, вихваляння молодих перед родичами тощо. Го-ловна мета колядок "весільного типу" — провістити щаслив ве подружнє життя, статки та злагоду молодій родині.

На Західній Україні дозволяється колядувати не тільки дітям та підліткам, але й старшим людям. Найчастіше ко-лядують чоловіки (можливо тому, що жінки й так заванта-жені хатньою роботою з нагоди свята). Зазвичай починаю із священика: співають у його оселі, бажаючи щастя й добробуту. Після того як колядники закінчили співати, священик має запросити їх до столу, почастувати чим Бог послав. Але гості довго не сидять, бо в них ще величезний список дорогих серцю дітей, яких хочеться привітати.

Якщо колядують парубки, то вони за старих часів розробляли цілу вітальну програму. Колядницька ватага зазвичай складалася з двадцятьох осіб, серед яких — і музиканти, і танцюристи, і скарбник, і міхоноша, загалом, виконувачі різноманітних святкових "функцій". Пританцьовуючи та жартуючи, парубки ходять від дому до дому, колядують, а потім прямують далі.

Хазяїн не на словах запрошує до оселі, а знаками — виходить на поріг дому з калачем у руках. А хазяйка виходить на поріг із новою лляною тканиною в руках і перев’язує нею хрест, що принесли колядники.

Перед святковим дійством годиться господарям почастувати шановних гостей, і тільки потім починається власне колядування.

Після жартівливих побажань добра, багатства та сімейної злагоди колядішки три рази вклоняються господарям і виходять із-за столу. Причому виходити слід не просто так, а плечима назад, та ще й пританцьовуючи. Надворі, куди разом із парубками виходять і господарі, дійство продов-жується: колядники водять хороводи навколо хазяїв, гра-ють на музичних інструментах та співають.

У тому разі, якщо в сім’ї була пасіка, господар обов’яз-ково запрошував колядників туди, вірніше на місце, призначене влітку для вуликів. Колядники беруть одне одного за руки та водять хоровод .та сонцем. Ці магічні дії повинні були завадити бджолам тікати. До хороводу й після нього весь гурт стає на коліна в коло та складає посередині шапки — щоб такий великий був бджолиний рій. "Музичний супровід" цих дій — веселі пісні, щоб бджоли були веселі. Найбільш активно діяли парубки-колядники на Гуцульщині — там ці традиції збереглися краще, ніж в інших місцевостях України.

ІЦе одне важливе дійство цього дня — різдвяний ляльковий театр під назвою вертеп. На думку дослідників, український вертеп народився в ХУІ-ХУІІ столітті. Вертеп являє собою переносний двоповерховий будипочок. На верхньому поверсі — невеличка балюстрада, за якою і відбувається театральне дійство.

Текст різдвяної драми — оригінальна суміш книжних і народпих елементів. Перша частина дійства — різдвяна драма, друга частипа — сатирично-побутова інтермедія. Причому, якщо перша частина має усталений сюжет (який завжди закінчується смертю Ірода), то друга частина може змінюватися залежно від обставин, місцевості, талантів самого вертепника та інших факторів. Вона віддзеркалює систему цінностей народу України, уподобання населення, ставлення до різких рис характеру. Найчастіше дійовими особами інтермедії стають жінка, чоловік, козак, шинкар, циган, священик і чорт, але можливі варіанти.

Отже, всі, хто бажав цього дня поколядувати, здійснили свої наміри та задоволені повернулися до своїх осель. Після святкової вечері в цей день діти починають бавитися під ялинкою, батьки цим милуються, не вгамовують, бо о цій порі традиція вже дозволяє розваги.

Залишить відповідь

Традиції українського народу

Останні статті

Система Orphus

Система Orphus