Плете той дивний візерунок долю нам
Про те, що вишивка була відома з незапам’ятних часів, свідчать навіть кам’яні «скіфські» баби, на яких добре видно схематичні зображення вишивки на уставках, подолі, манжетах рукавів.
Зображені кружки, зубці, ромби, зиґзаґи давніх орнаментів нині сприймаються нами як абстрактні лінії. Проте наші праматері не тільки зображали їх, але й «читали»: це була складна абстрактно-знакова система, що давала змогу пізнавати навколишній світ і навколишню дійсність. Ці знаки символізували зображення землі й води, людей і тварин, птахів і рослин.
Вишиванка — символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, любові, святості, оберіг. Народ ставився до вишиванок як до святині. Вони ревно зберігалися й передавалися з покоління в покоління, з роду в рід як родинні реліквії. За традицією, матері вишивали сорочки та рушники своїм дітям, дівчата, готуючи придане, вишивали своїм нареченим сорочки на знак вірності й кохання. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду.
Казковими візерунками прикрашали сорочки, намітки, очіпки — прагнули до краси, до самобутності. Готували дівчата собі до свят найкращі вбрання, вишиваючи нитками, гаптуючи сріблом, золотом, бісером, перлинами, коштовними каміннями тощо.
