Після смерті Богдана Хмельницького гетьмани швидко змінювали один одного. Одні прагнули спиратись на власні сили, інші шукали сильних покровителів і підписували угоди з Польщею та Москвою. У 1667 році українські землі були розділені: територія на правому березі Дніпра,Правобережжя, відійшла до Польщі, а Лівобережжя – до Роси. Наприкінці 18 століття склався новий перерозподіл – українські землі опинились у складі двох імперій: Галичина, Буковина і Закарпаття відійшли до Австрійської імперії, решта території опинилася під владою російського царя.Мешканців російської частини України називали малоросами. Західні українці іменували себе русинами. Виснажлива праця, злигодні, панський гніт, знущання, утиски рідної мови – ось картина безрадісного життя українського народу того часу. Спогади про волю, козацькі часи лишилися лише в піснях і думах. Втіленням національного духу українців у цей період стала поезія найвидатнішого поета українського народу Тараса Шевченка. Не було на той час української держави, але був і є український народ, була і є Україна – таке відкриття для світу зробив Тарас Шевченко своєю поезією. Правдиві твори про життя народу в 19 столітті створили Пантелеймон Куліш, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький та інші. Розбудженню національної свідомості також активно сприяли історики Михайло Костомаров і Володимир Антонович, письменники і діячі культури Борис Грінченко та Олександр Кониський. А відомий вчений Михайло Драгоманов багато зробив! для встановлення зв’язків між українцями, що мешкали під владою Російської та Австрійської імперій.
Ой, на Україні зацвіла калина,
Запишалась цвітом, як краса-дівчина.
І дуби, і клени, й білі явори
Милувались цвітом рано на зорі.
***
Та закрили небо хмари-блискавиці
І громами впали на святу землицю,
Обпалили листя, поламали віти –
Полетіли з вітром калинові квіти.
***
Два вітри холодні шарпають калину,
Ділять – не-поділять… Ой, лиха година!
Гнуть вітри калину до самого долу,
Тільки не зламати їм її ніколи.
