Вигадав чорт моду, а сам – у воду
Національний одяг — це вияв святкового, врочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів. Артистичне багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. Гармонійна цілісність національного одягу просто вражає. Вишивки та мереживо на одязі — свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду народу. Тому той факт, що національний одяг тепер не носять кожного дня, ще не визначає, що він не модний або що1 його естетична вартість не може бути належно оцінена тільки нашими людьми, а й чужинцями. Узагалі український національний одяг відзначається багатою регіональною та етнічною розмаїтістю. Проте одяг різних куточків нашої країни в цілому має певні спільні , елементи. Так, у спадщину ще від давніх слов’ян дістався найбільш поширений жіночий одяг — довга сорочка, підперезана поясом. Вона прикрашена вишитими магічними орнаментами.
Вишивка, між іншим, —.основна оздоба національного костюму. Вишивають переважно “нижній” одяг — чоловічі й жіночі сорочки, а також деякі аксесуари (пояси). По візерунках вишиваної сорочки можна «прочитати», звідки вона походить, вік, стать та її призначення. Поверх сорочки в будні слід вдягати запаску, а на свята — плахту, що її підперізують крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходяться, то поверх них одягається попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовуються також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Поверх сорочки одягається корсетка з тонкої вовняної матерії, оксамиту або шовку. Довжина її — по коліна або по пояс. Що ж до взуття, то колись найулюбленішим святковим 1 взуттям жінок колись були чоботи з сап’яну, найчастіше червоного кольору.
Дівоче взуття — черевички з парчі. Лапті чи постоли були прикметою бідності й не дуже шанувалися в Україні. Сьогодні взуття шиють з різного матеріалу та різних моделей, проте класичні українські чобітки, наприклад, періодично входять у моду завдяки своїй жіночності та яскравості. Барвисті стрічки та низки намиста доповнюють вбрання, додають йому святковості. Часто поряд з коралями на шию покладають намисто з монет — дукати. Чоловічий національний одяг складається із сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), паску, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на Грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника.
Щодо штанів, то з давніх-давен їх в Україні було два типи: вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на гудзики, а шаровари підперізуються очкуром. Кожен з цих двох типів штанів відповідає певному типу сорочки: з вузькими штанами носять довгу сорочку навипуск, до сорочки, що заправляється в штани, носять шаровари. Неодмінним елементом чоловічого одягу е також пояс — шовковий, вовняний або бавовняний, різного кольору, прикрашений довгими китицями. Поясами підперізували не тільки шаровари, але й верхній одяг — жупан, свиту, а іноді й кожух.
Основним взуттям чоловіків є чорні чоботи, але в гірських мешканців поширені так звані моршенці, або ходаки: шкіряна підошва, кінці якої стягнені на возі мотузком, ликом чи ремінцем. Взимку і для чоловіків, і для жінок передбачений кожух вичинених овечих шкір. На теплішу ж погоду існує кілька варіантів верхнього одягу: свита — одяг з цупкого вовняного матеріалу, часто пофарбована в яскравий колір, оздоблена вишивкою чи нашиттям, ще легший кептар — у гуцулів, а жупан — у Центральній Україні. Жупан походить від козацьких часів. Часом замість жупана можна зустріти кунтуш, Доповнюють картину національного костюма головні убори та зачіска. Головний убір для чоловіка — це капелюх, соло м’який бриль, шапка або ж кучма (шапка з каракульчі).
Дівчатам прийнято ходити з непокритою головою, що, за народними уявленнями, є ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина мусить покривати свою голову — звідси й назва «покритка». Також до дівочого національного костюма входить вінок, часто зі стрічками. Заміжня жінка мусить вкривати голову хусткою, наміткою. або ж очіпком.
Головний убір жінки вважається найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав’язуються, дуже різноманітні та складні. На цьому зупинимось трохи докладніше.
