Місце для нового будинку

"Біля границі не годиться будувать світлицю"

   Вибір такого місця є одним із найважливіших обрядів, пов’язаних із народним житлом, оскільки від цього кроку залежить усе майбутнє життя в хаті: чи буде воно сповнене тепла й комфорту чи стане притягувати різні нещастя й не­вдачі.

    При вирішенні цього питання беруть до уваги багато різно­манітних чинників: віддаленість житла від певних важли­вих для людини місць, рельєф садиби, розташування хати щодо сторін світу тощо. Здавалося б, це пережиток минуло­го — можливо, закинуть нам сучасні прагматики, але ж кожен, мабуть, на власному досвіді переконався, що в одно­му будинку почувається спокійно й урівноважено, в іншому відчуваєш якусь незрозумілу тривогу, на одному місці спить­ся солодко, в іншому можуть наснитися страхіття. Саме тому ми зазвичай так серйозно й довго зважуємось на остаточний вибір.

   Українець для нового житла намагається знайти таке міс­це, духовно чисте, що має задовольняти цілому ряду вимог, зокрема: щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину; щоб це місце було по можливості на цілині, де земля "спокійна"; на горбку, де немає вологи; там, де ранком не буває роси; де не ростуть дерева; де колись була в сім’ї злагода та не вмирали діти; де можна вдало розмістити господарські споруди; де є зручний під’їзд; вхід до хати повинен бути з південного боку або зі сходу. Щасливим місцем вважається те, на яке із задоволен­ням лягає відпочивати худоба.

    Отже, що при виборі місця для майбутньої хати існує чи­мало заборов. Так, ве можна будувати нову хату: за розмі­рами меншу від старої (щоб ве зменшилася сім’я); на місці старої; па садибі родини, де були п'яниці, злодії тощо; там, де люди вимерли від пошесті; де часто хворіли; де були свар­ки та розлученая; де були поховання (цвинтар), особливо са­могубців; де раніше була церква чи якесь інше святе місце; де колись молотили (бо будуть чорти молотити); на пусти­рях, вигонах, мочарах, на роздоріжжі, перехресті доріг та на межі; там, де хата розділяла ділянку землі рівно навпіл; на стежках, дорогах та корчах; иа камінні та болотах; там, де росло дерево, а особливо бузива, терен, груша та калина; де був льох чи якісь ями; де був хлів чи стайвя; де був смітник, гноярка, місце, куди виливали помиї; де скупчувалась дощо­ва вода; де була хата, що згоріла від удару блискавки, поруч із місцем, де проживали недобрі сусіди (українці при забудові завжди віддавали перевагу гарним сусідам, спілкування » якими вважається не менш важливим, аніж із близькими родичами). Не слід будувати хати на ділянці землі, на яку претендують кілька родин, навіть якщо в остаточному підсумку перемога за вами: життя в такій оселі супроводжуватиметься постійними сварками.

   Отже, народний принцип забудови такий: хата ставиться на "чистоту" та для "чистого".

   Наголосицо на тому, що особливо важливим е те, аби не будувати хати на місці, де жила родина, в якій сталося нещастя. Таке місце вважається нещасливим і не обіцяє спокійного життя майбутнім господарям оселі. Якщо з якоїсь при­чини тут загинула ціла родина, то таке місце взагалі обходять стороною, адже на ньому тривалий час лежатиме відбиток смерті.

    Застерігайтеся будувати житло й на тому місці, де колись; було скоєно жахливий злочин, тобто це місце осквернили:! прокляття переслідуватиме вас і вашу родину. До цього можна ставитися по-різному — глузувати з цих народних забобонів або ж відверто вірити в них, але народ зайве й недо­речне не скаже…

    Раніше (а подекуди й зараз), щоб визначити місце для нового будинку, ходили до ворожок. У деяких випадках на цьому місці сіяли жито: якщо воно росло гарно, то вважало­ся, що й місце гарне.

   Перевірка правильності обраного місця полягає в подаль­шому уточненні розміщення хати на одній із найбільш при­датних ділянок. Для цього здійснюється такий обряд: під кож­ним рогом майбутнього житла забивають дерев’яні кілки або ж кладуть камінці, біля яких після заходу сонця таємно від чужих очей насипають певну кількість зерен жита або пше­ниці: 27, ЗО, 33, 36, 39 тощо. Водночас посередині майбут­нього житла на столику або стільці, застеленому вишиваним рушником, кладуть хрест (що його потім, при зведенні хати, переносять на покутній стовп), хліб, сіль і залишають яку- вебудь посудину з водою.

   Подекуди для більшої вірогідності воду ставлять біля кож­ного кілка чи камінця. Наступного ранку до сходу сонця пере­віряють, у якому стані перебувають хліб, зерна, сіль і вода.

  Якщо все лишається незачепленим, а кількість води навіть збільшиться, то це добра ознака. Такий обряд інколи повто­рюють дві-три ночі поспіль.

  Побутує також обряд із використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Під такий по­суд увечері кладуть жмут воввн, а вранці перевіряють, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим і бу­дувати його в цьому місці небажано.

   Вважається, що всі зазначені магічні обряди мусять вико­вувати тільки чоловіки, хоча цієї традиції мало хто дотримується.

   Незважаючи на всі ті ознаки, за якими не бажано оби­рати місце для хати, традиційна культура українців містить ритуали, котрі спрямовані на забезпечення очищення як "нечистого" місця, так і вже збудованої хати. Вдавалися до магічнич дій, уявляючи землю живою істотою, та відпо­відно до цього робили все, аби вона «заспокоїлася»: на ній нічого не можна сіяти, будувати й вавіть ходити. На яко­мусь етапі, продовжуючи використовувати всі ці магічні дії, місце під забудову почали освячувати, запрошуючи для цього священнослужителів.