Підірване колективізацією сільське господарство не могло дати державі стільки продовольства, скільки вимагалося. Незважаючи на це, радянський уряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. Як наслідок, вже наприкінці 1931 року в Україні почався голод, який увійшов в історію під назвою “голодомор”.
Керівництво України неодноразово зверталося до Москви з проханням знизити планові цифри, але Сталін був невблаганним. За невиконання плану керівники могли поплатитися посадою, волею, а то й життям. У такій ситуації у господарствах почали вилучати навіть посівне зерно. Розуміючи, що це ставить під загрозу врожай майбутнього року, деякі керівники на свій страх дозволяли колгоспам залишати зерно для сівби. З такими влада жорстоко розправлялася: їх засуджували до страти або ув’язнювали в концтаборах. Інші, на догоду владі, забирали не тільки останнє зерно із колгоспних комор, а й усі їстівні продукти із селянських погребів, прирікаючи людей на голодну смерть. Загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Але масштаби голоду були настільки страхітливими, що чутки про нього ширилися далеко за межі Радянського Союзу. Іноземні держави пропонували Сталіну допомогу, але він відмовився, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги радянської влади.
Апогею голод досяг узимку і навесні 1933 року. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Вимирали цілі села, а вилучення продовольства тривало. Голод охопив також інші регіони Радянського Союзу, але становище в Україні було справді катастрофічним. Кількість жертв голодомору неможливо навіть точно підрахувати.
Спішила мати на пшеничне поле,
Спішила подумки, насправді – ледве йшла.
Трава посохла ніженьки колола –
Не відчувала болю, йшла і йшла…
***
“Хоч колосочок, хоч зернинок жменьку
Голодним, спухлим діточкам знайти… –
Шептали губи змучені. – Швиденько…
Синочка й донечку устигнути спасти. “
***
Пошерхлі руки об стерню кололись.
Шукали, не знаходили, гребли…
“Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?
О, Боже милостивий, порятуй з біди…”
***
Подерті руки здійняла угору,
На землю впала… Ніби в напівсні їй все ввижалося багате хлібне поле, Ввижалось, поки зникло десь в пітьмі…
