Молодий може вмерти, а старий мусить
Певною своєрідністю в Україні визначається похорон неодружених. На знак того, що померла молода людина, на селі біля її тіла встановлюють деревце (весільне гільце). Вбирають неодружених померлих у весільний одяг.
Молоду дівчину ховають у фаті (або ж у весільному вінку), на середній палець правої руки одягають перстень із воску, до руки прив’язують весільного рушника, а волосся розплітають. Родичі дівчини роздають усім присутнім подарунки, як на весіллі, на труну кладуть весільний коровай. Неодруженого хлопця так само прибирають у весільний одяг з усіма атрибутами.
Колись під час похорону неодружених виконувалися й суто весільні звичаї та обряди: обирали весільний поїзд, запрошували бояр і дружок. Померлих дівчину або хлопця називали «князем» і «княгинею». Іноді для них обирали з числа живих нареченого або наречену, котрі виконували ці ролі з дотриманням усіх весільних обрядів. На могилі дівчини обов’язково закопували весільне деревце.
