Майже в усіх художніх творах української літератури можна зустріти образи справжніх українців, мова яких колоритна, наскрізь просякнута гумором та пересипана численними дотепами. Так, українець гострий на язичок, уява його багата позичати йому й почуття гумору. Тому й народжуються часом в розмовній мові такі собі каламбурчики й різного роду приповістки, що вживають їх як щодня, так і з нагоди якоїсь оказії: родин, весілля тощо.
- Або ти бери дві подушки, а я візьму перину з подушкою, або я візьму перину з подушкою, а ти бери дві подушки.
- Або ти їдь у ліс, а я зостанусь дома, або я зостанусь дома, а ти їдь у ліс.
- «Побачимо», — сказав сліпий; «Почуємо», — сказав глухий; «Закріпимо», — сказав німий.
- Полетіла б наша ковбаса попід небеса, а ве в наші роти.
- Кажуть, по старовинному звичаю п‘ють горілку до чаю.
- Пошли, Боже, з веба, чого нам треба.
- Будь же здордва, як риба, гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля.
- Пошли, Боже, нам щастя й здоров’я! Помершим чар* а нам горілка! Нехай нашим ворогам легенько гикнеться, як собака з тину ввірветься.
- Просив батько, просила мати і я просю на весілля.
- Сідайте в моїй хаті, щоб старости сідали.
- Трапилася мені куниця, красна дівиця.
- Слихом слихати, у вічі видати.
- Чим багаті, тим і раді.
