"В понеділок на роботу, а в неділю на весілля"
Весільний поїзд (свати, почет, дружина) складають головні дійові особи весільної обрядовості — з боку молодого та з боку молодої. Головними фігурами, зрозуміло, е наречені, а вже навколо них здійснюються обрядові дії. Кожен з весільного поїзда виконує певну ритуальну функцію, тобто весільні гості мають свої весільні чини. Колись їх була сила-силенна: функцію розпорядника весілля виконував староста (сват). Він починав сватання, ділив коровай, виголошував промови, у деяких регіонах одягав намітку нареченій, виконував і певні обряди, що мали правове значення. Недаремно старосту вважали за представника громади. У парі зі старостою виступала його дружина — старостиха (сваха, свашка), яка брала участь в обміні подарунками, хлібом. До весільних чинів входили також приданки й закосяни, які виконували обряд покривання молодої — пов’язування намітки; світилка, яка стежила, щоб згасли свічки при виконанні обряду посаду; брат, який продавав сестру-наречену; солов’ї (хлопці, родичі молодої), які продавали її Придане. Серед весільних чинів були й вінкоплет- ниці, коровайниці, візники (возииці, кодаші), гудаки (веселики. музики), котельник (при обдаровуванні); весільні атрибути несли хорунжий і прапор.
Сьогодні їх не так багато, але жодного весілля не відбувається, наприклад, без дружка та дружки, які вважаються найповажнішими, тому перев’язуються рушниками, їм також прикріплюють мініатюрні весільні букетики на піджаки та сукні, а також квітки на капелюхи чи у волосся. Чимало функцій на сучасному весіллі виконує тамада, який робить усе, аби гості не лише пили-їли, але й не сумували, він розважає їх шляхом проведення різного роду конкурсів і змагань, є джерелом усіляких дотепних висловів і віршів, перетворюючи весілля на справжнє свято гумору та веселощів, падає слово кожному із гостей і взагалі є його ведучим.
Узагалі то дуже шкода, що йдуть у минуле яскраві деталі весільної обрядовості. Ми самі себе позбавляємо можливості насолодитися видовищною «виставою», від душі повеселитися, одночасно відчуваючи гордість через приналежність до такого народу, як українці.
Так, весільний поїзд визначався особливою мальовничістю. Дівчата надівали вишиті сорочки, плахти, красні запаски, літом — корсетки та черевики, а зимою — юпки й чоботи, квітки та стрічки, а парубки — сині жупани, червоні паски та сірі шапки. Кожен учасник весільного поїзда, виконуючи свою роль, ніс якусь річ: піддружий — горілку та хліб, свашки — чоботи (подарунок для тещі), старости — барило та борону батькові, а матері — прядку, та всім гостям — шишки. Усе дійстно супроводжувалося веселими піснями й танком.
