Доморгались, доки не побрались
Післявесільні обряди повинні зміцнити зв’язок між родинами молодих і полегшити адаптацію молодої в чужому домі. Через день-два молодий кличе гостей на «пропій». Або ж у першу після весілля неділю справляють «великі пироги» (молода сама має пекти їх і разом з чоловіком везти до своїх батьків).
На Поділлі такі відвідини називаються розхідним борщем, а в гуцулів — мінами: батько молодої повинен віддати, що «мінив» (обіцяв) дати їй у придане під час сватання та заручин. Із цього приводу влаштовується гостина.
Завершальний післявесільний обряд — калачини — останній акорд весілля, що супроводжується співами й танцями. Через місяць після весілля молодий купує калачі та напої (подарунки, гостину), запрошує весільних батьків і гостей, щоб «запити» своє господарство. За звичаєм, молоді висловлюють подяку своїм батькам, батьки у свою чергу чимось обдаровують молоде подружжя.
Усе частіше на сучасних весіллях народна обрядовість відходить на останній план, мають місце індивідуальні весільні сценарії. Це в основному гучне застілля з незначним використанням усталених весільних атрибутів: вінків, рушників, квіток, короваю тощо. Щодо хліба, то ним і дотепер освячуються найважливіші обрядові дії: запрошення на весілля, виряджання наречених до шлюбу та їх зустріч, обдарування гостей тощо.
Основний акцент у вечірці припадає на церемонію реєстрації шлюбу, яку намагаються влаштовувати якомога урочистіше, з використанням традиційних обрядів.
Проте останнім часом інтерес людей до традиційної весільної обрядовості пожвавлюється. Зростає й кількість вінчань, як один із проявів відродження духовності.
