На власній території українці та інші жителі республіки перетворилися в людей “третього гатунку”. І не дивно, адже гітлерівське керівництво так визначало долю України: “Україна – найплодючіший регіон Європи. її завдання – постачати продукти харчування та сировину новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької, арійської крові”.
Фашистський “новий порядок” викликав хвилю обурення в Україні. На боротьбу проти окупантів виступили широкі маси населення. Робітники і селяни працювали абияк, виводили з ладу обладнання, зривали виконання робіт. Поступово пасивні форми опору переросли в активні: антигітлерівське підпілля і партизанський рух. Багато неприємностей завдавали фашистам підпільні організації, члени яких розклеювали листівки та інформували населення про події на фронтах, зривали відправку молоді до Німеччини, організовували саботаж на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію і німецьких військових. У лісових регіонах України діяли партизани. Вони нападали на тилові частини ворога, пускали під укіс німецькі ешелони, руйнували мости і залізниці. І підпільники, і партизани підтримували зв’язок з Червоною Армією. Така узгоджена боротьба підривала сили ворога і прискорювала перемогу.
Рух Опору в Західній Україні мав свої особливості, адже її населення продовжувало сповідувати ідею незалежності. Боротьбу за незалежність України очолювала Організація українських націоналістів (ОУН), утворена ще у 1929 році. З початком Другої світової війни, сподіваючись, що Німеччина гарантуватиме Україні незалежність, оунівці пішли на союз з німцями. Але зрозумівши, що В Гітлер, як і Сталін, ворог українського народу, вони розпочали боротьбу проти обох диктаторів.
Наприкінці 1942 року розрізнені загони українських націоналістів, які діяли на території Західної України, були об’єднані в Українську повстанську армію (УПА).
