Іван Сулима
Рід, до якого належав славетний воїн Іван Сулима, простежується від часів Київської Русі. У 15 або на початку 16 століття пращури козацького ватажка здобули шляхетство, стали власниками маєтків у Кременецькому повіті на Волині, заснували нові поселення на Подніпров Майбутній гетьман народився в другій половині 16 століття в Рогощі. Спочатку він служив помічником урядника баришівських і бориспільських володінь Софії Данилович, а в 1615 році став управителем переяславських маєтків коронного гетьмана Жолкевського, який подарував Сулимі села Лебедин, Кучаків та Сулимівку. Здавалося б, подальша доля шляхтича має бути спокійною і поміркованою. Але Сулима примудрився посваритися зі своїм високим покровителем, кинув усе своє майно і подався на Січ. Там він завдяки неабиякому розуму та рідкісній фізичній силі швидко здобув чималий авторитет. Двічі він із невеликими загонами козаків навіть руйнував околиці Стамбула, а всі морські походи за участю цієї людини, здавалося, були приречені на успіх.
Загони Сулими неодноразово виручали бранців, які піднімали бунти на турецьких галерах. Так сталося, наприклад, у 1620 році, коли січовики визволили 200 невільників-поляків і понад 70 українців. Завдяки запасам литовського князя Альбрехта Радзивілла історики довідалися, що козацький ватажок подарував Римському Папі Павлу V300 полонених турецьких яничар, яких січовики захопили під час повстання на галері в Середземному морі. Саме тоді козак одержав золоту медаль із портретом Павла V.
Якими шляхами водила по світах доля впертого шляхтича, ми можемо тільки гадати. Існують відомості, що й сам він не минув долі бранця, провів роки у полоні, вирвався з каторги і через Європу повернувся додому. Не дивно, що козаки неодноразово обирали Судиму кошовим отаманом, а згодом гетьманом.
Після Хотинської війни 1621 року польський король Сигізмунд III не виконав своїх обіцянок про розширення козацьких прав і привілеїв. Як повелося, січовики намагалися виправити цю несправедливість на власний манер — повстанням. Тож у 1623 році князь Юрій Збаразький закликав уряд Речі Посполитої приборкати непокірних, які «позабули віру і підданство, створюють собі окрему Річ Посполиту, посягають на життя і маєтки невинних людей». У той же час збільшилася кількість походів запорожців проти кримських татар. При підготовці однієї з таких операцій січовики вирішили вручити Сулимі гетьманську булаву. Тож 29 грудня 1628 року Іван Сулима, відправляючи листа литовському князю Альбрехту Радзивіллу, підписався під ним як запорозький гетьман.
Сулима був супротивником походу на Крим, однак підкорився рішенню товаришів, які обрали його ватажком у цій операції. Наприкінці травня 1629 року 800 козаків на чайках вийшли в море, основна ж маса січовиків вирушила сушею до татарської фортеці Іслам-Кермен. Одразу ж після того, як військо Сулими переправилося через Дніпро, серед старшини почалася сварка через вибір подальшого маршрута. Під Перекопом конфлікт набув такої гостроти, що січовики скликали нову Раду, відібрали булаву у Сулими і обрали новими гетьманами реєстрового та нереєстрового козацтв Григорія Чорного і Тараса Федоровича.
Після повернення на Січ кошовий отаман Іван Сулима, як і раніше, керував морськими експедиціями козаків. Проти ночі з 11 на 12 серпня запорожці непомітно оточили фортецю із залогою із польських та німецьких жовнірів і вдерлися на територію фортеці з різних боків. Уже через пару годин залога припинила своє існу-вання. Січовики зруйнували вали і спалили саму фортецю: «Щоб біля порогів і згадки не лишилося про поляків».
Однак селяни та міщани не надали підтримки бунтівникам, а польський уряд відправив велику каральну експедицію. Сулима зі своїм військом був змушений відступити в табір на одному з островів на Запорожжі. Проти повстанців вирушив Адам Кисіль, який тимчасово виконував обов’язки коронного гетьмана.
Почав він із того, що під виглядом втікачів від татар заслав до табору Сулими своїх людей. Із настанням холодів у повстанців почали закінчуватися харчі та паливо; запорожці стали виказувати невдоволення, чим і скористалися зрадники. Вони схопили козацького ватажка разом із його прибічниками і видати Киселю, а чайки спалили. Тих, хто підтримував Судиму, стратили на місці; лише самого козацького гетьмана з п’ятьма найближчими товаришами відправили до Варшави. Сейм засудив усіх до страти: козаки добряче дошкулили уряду Речі Посполитої, до того ж розправи над запорожцями постійно вимагали турецький і татарський посли.
Через кілька днів усіх було страчено, їм відтяли голови, а потім четвертували і розвісили шматки тіл на міських мурах. Польський уряд вважав, що це налякає запорожців і відверне їх від походів на Чорне море. Однак, як виявилося згодом, прихильники «жорстких заходів» помилялися.
В 1635 році сейм ухвалив закон «Про припинення козацького свавілля». Згідно з ним, кількість реєстрових козаків зменшувалася на дві тисячі, а один із коронних польських полків був зобовязаний постійно перебувати на Січі, щоб «свавільники» не могли скликати своєї ради. Зв’язки між Запорожжям і волостями було взято під жорсткий контроль. Сейм також ухвалив будівництво фортеці в урочищі Кодак, який давав можливість тримати під наглядом гирло ріки Самари (саме там будувачися козацькі чайки). Але фортеця проіснувала менше місяця і була вщент зруйнована. І зробили це саме загони Сулими, яким Кодак «заважав». До того ж на Січі відбулася Велика Рада, під час якої гетьманом було знов проголошено знаменитого ватажка. Він і очолив боротьбу проти шляхти.
Исключить из XML Карта сайта
