Одним із найдавніших демонічних образів у багатьох народів е домовик (похатник, господар, хованець, служка, понічник). Але український домовик суттєво відрізняється від своїх "братів", створених уявою інших народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь. Іноді його вважають істотою невизначеного роду (воно). Проте найчастіше домовик змальовується як невеличкий (вершків дванадцять заввишки) геть оброслий волоссям дідок. Він прискіпливо стежить за дотриманням родинних ритуалів, шануванням померлих і є, власне, посередником між домочадцями та їхніми предками. Символічна в цьому зв’язку одна з давніх його назв — Щур — однокореневе слово від "пращур" (звався він ще Цур або Пек). На причетність домовика до культу предків вказує й місце його мешканая — під порогом (там, де, за повір’ям, розміщувалися пращури) або піл піччю — головно" святинею дому. Вважаючи домового богом, йому віддають належну шану: під Новий рік влаштовують "весілля" печі; при переїзді до нової осоті домовика запрошують із собою, споряджаючи для нього хлібну лопату або помело; коли в дім уперше приходить молода, вона мусить принести чорного півня — своєрідну жертву для хатнього бога. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята — Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві часто залежить від матеріального стану родини, в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, у заможних господарів — покритий шерстю чи волоссям. Домовик не любить сварок, він слідкує за тим, щоб у родині був лад та спокій, щоб сім’я дотримувалась традицій та. звичаїв. Не любить домовик, коли дівчата ходять із непокритою головою та лягають спати голими. Якщо кожен член родини поважає домовика, то останній може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити або ж не запросити до свого нового помешкання, то тоді добра в родині не чекай — і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться. Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину вночі, і тоді треба запитати: "На добро чи на зло?" Якщо на добро, то нічого не скаже, якщо ж на зло, то дихне на вас холодним подихом. У домовиків є своє свято — 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготувати улюблену страву домовика — кашу та, залишивши її на ніч, запросити домовика на вечерю. Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча за дохристиянських часів він виконував роль доброго духа — заступника й охоронця оселі. Образ домовика як опікуна родинного вогнища переплітається з образом домашнього чорта — дідька. Побуту повір’я, що дідько сидить у курячому зноску і його може виховати кожен, хто виносить яйце дев’ять днів під пахвою. Заможні господарі колись прагнули мати собі таких опікунів і регулярно ставили для них у кутку їжу.
