Традиції українського народу

Земля

Кому місяць світить, тому й зорі всміхаються.

Народ глибоко шанує землю й називає її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва землею – найвірніша і найстрашніша. Кажуть: “Розступися, сира землеї”, “Щоб ти зчорнів, як земля!”, “Бодай ти в землю ввійшов!”, “Бодай тебе земля не прийняла!”. Як проклинають, то стають навколішки, б’ють поклони й цілують землю. Як божаться, цілують землю та їдять грудочку землі. Земля тримається на воді завдяки великій рибі: кожнії сім років риба то опускається, то підіймається, тому бувають роки мокрі й сухі. Землетрус буває тоді, коли риба, що тримас землю, перекидається на інший бік. Земля тримається на двох китах: коли тримає землю  самець, то літо буває сухе, бо він підіймає землю вище, а коли самка, то знижується, і від того ріки й озера виходять із берегів, а літо буває мокрти.

Земля сходиться а небом на кінці світу; там баби, перучи, кладуть прачі ва вебо. Землі не можна нічим бити, бо вона — мати, а матері не б’ють. Землю не можна буком бити, і пастушкам батьки заказують, щоби не били, бо землю болить. Не можна лускати зернят на землю, бо тоді земля запльована, і вона плаче; нічого їй не таке тяжке, як те, що люшу плюють. У надрах землі знаходиться пекло, де чорти мучать душі грішників.

Гори, провалля й кургани на землі виникли від потопу. Гори, долини, ліси й кургани Бог зробив для звірюки, щоб було їй де ховатися. Гори насипали живі люди — страшні велетні, які жили в давнину.

Кургани — могили цих велетнів. Провалля (безодні) — лихі місця, що запалися для того, щоб добра людина не ступала в них.

Землі слід давати відкупні жертви: закопувати крпшанки та освячений хліб па полі або класти на місце викопаного лікувального зілля монети, скибку хліба чи щіпку солі.

Землею можна клястися, нею й заклинають. Якщо вирушаєш у далеку дорогу, візьми грудку землі тоді рідна земля оберігатиме тебе й на чужині.

Exit mobile version