Наприкінці 14 століття більшість українських земель належали до складу Речі Посполитої. Козаки того часу — мешканці степів — вели кочовий і військовий спосіб життя, здобували собі засоби до існування за допомогою війни і різноманітних промислів (полювання, рибальства, пізніше торгівлі та землеробства). Ці люди брали участь у військових походах, входили до складу військових загонів чи надвірної охорони заможних людей (шляхти, торгівців), служили у військах різних держав, зокрема Речі Посполитої, у деяких випадках нападали на панські маєтки та купецькі каравани. Але вже в 15 столітті степові області України стають придатними для ведення землеробства, і шляхта Речі Посполитої починає вимагати привілеїв на землі у цьому регіоні. Утворюються величезні маєтки, які вирощують зерно для експорту в Європу, посилюється тиск на населення, і велика кількість людей іде далі в степи, поповнюючи склад козаків.
Гуртуючись, вільні люди влаштовували тимчасове житло, вели спільне господарство: збирали мед диких бджіл, вичиняли шкури, вялили мясо та рибу. На початку зими втікачі поверталися до своїх домівок.
С. Васильківський. «Сторожа запорозьких вольностей»
У степах козакам не раз доводилося вступати в сутички з татарами, які використовували Дике Поле як пасовище для своїх табунів. У ті часи багато козаків гинуло і потрапляло у полон, але і козаки били татар, відбираючи у них зброю і худобу, яку ділили між собою порівну.
У першій половині 16 століття кількість козацтва ставала все більшою, і з напіввійськового промислу воно перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і встановлювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї. Не раз козацтво починало повстання проти національного та релігійного гніту шляхетської Польщі. Зі свого боку Польща використовувала козаків як військову силу для захисту від нападів татар і турків, задля чого з козаків було утворено реєстрові полки, що перебували на військовій службі у польської держави.
У 16 столітті основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія поблизу Дніпровських порогів). Звідси і назва козаків — запорозькі, або низові.
Козаки заснували укріплені поселення — Січі. А в середині цього ж століття відбулися перші походи козаків на турецькі міста. За свою службу козаки звільнялися від податків, отримували землю та ще й користувалися судовим імунітетом. Тоді ж було вперше передано козакам клейноди та дано у володіння місто Трахтемирів із Зарубським монастирем, який став першим лікарняним закладом для поранених у боях козаків.
