Не хочеться танцювати, так черевики просяться
Серед молоді ж більш розповсюджені вечорниці, хоча й не такі популярні, як то було в наших прабатьків. Як же вони проводяться, ці українські вечорниці, що згадуються в багатьох художніх гворах? Це щось на зразок сучасних клубів, дискотек, їх, можливо, "прототип", що подекуди зберігся в дещо модифікованому вигляді. Там молодь знайомиться, зближується, а невдовзі й одружується. Причому якщо молодь сидить до півночі, то це вечорниці, а якщо ж засиджується до третіх півнів, то це досвітки. Вечорниці тривають аж до початку Великого посту. Дівчата вибирають оселю для про-ведення вечорниць. Вдалим варіантом за традицією вважається оселя вдови. Господиню всі прибулі величають паніматкою. Вона слідкує за дотриманням традицій й народного звичаєвого права під час вечорниць. Приміщення надається не безкоштовно, а за плату. Тільки грішми платять рідко, частіше — хлібом або іншими продуктами, тканиною. Відвідують вечорниці тільки неодружені молоді люди. Родичі — брати й сестри — намагаються ходити до різних осель. Першими сходяться дівчата, а слідом за ними хлопці. Якщо вечорниці припадають на будні дні, то й займатися дівчатам слід буденними справами, наприклад шити, вишивати тощо. У хлопців "обов’язки" значно легші та цікавіші: співати пісні, розповідати різноманітні історії, казки, танцювати, залицятися — словом, якнайстаранніше заважати дівчатам працювати. До речі, найкращі анекдоти, народні байки, оповідання та жартівливі пісні завжди народжувалися саме на ве
чорницях. Узагалі-то, гумор — одна з характерних рис українського народу. Майже жодне свято, застілля не обходиться без жартів і жартівливих пісень, а тим більше молодечі посиденьки — вечорниці. Тематика їх найрізноманітніша, адже торкаються такі пісні майже всіх сфер духовного й фізичного життя українця. Пригадаймо, приміром, кілька жартівливих пісень, що ними розважаються дівчата та хлопці.
