Традиції українського народу

Северин Наливайко

(?-1597)

Северин Наливайко

Северин Наливайко

Ні дату, ні місце народження, ні походження знаменитого гетьмана визначити неможливо. Він народився на початку 60-х років 16 століття чи то у Камянці-Подільському у родині чинбаря, чи то в Гусятині, де батько майбутнього гетьмана мав садибу з невеликою ділянкою й займався кушнірством. Хоч би що там було, Северин от­римав непогану освіту; коли хлопець підріс, він подався до Острогу — міста, яке на той час вва­жалося визнаним центром богослов® і освіти в Україні, і деякий час жив у свого брата- священика Дем’яна. Той допоміг молодшому брату продовжити навчання. Щоправда, май­бутній гетьман більше цікавився не філософією, а військовою справою і відзначався запальною вдачею, до того ж, з юнацьких років брав участь у боротьбі проти татарських орд на Поділлі і Брацлавщині, ходив у походи проти турків і та­тар до Криму, Молдови, певний час жив на Січі. Незабаром Наливайко влаштувався на службу до князя Костянтина Острозького, і став ротмістром його особистої охорони. Але на цій посаді протримався він недовго. На Поділлі і Брацлавщині якраз почати діяти нові загони повстанців — селян і козаків, тож Северин поки­нув службу і подався туди, де запахло війною. Він приєднався до одного з найбільших повстанських загонів і невдовзі очолив його. А коли 1594 року, очікуючи чергового набігу татарської орди, Наливайко став збирати під свою руку козаків і селян, він раптово отримав величезну підтримку: до нього приєднався но­вий гетьман Григорій Лобода. Тож у червні 1594 року гетьман і повстанський ватажок разом ви­рушили до Дніпра. Турки і татари зазнати страшної поразки, і через кілька тижнів Лобода і Наливайко повернулися в Україну; їхня військова здобич була величезною, козаки вез­ли із собою, насамперед, зброю та чотири тисячі коней.

У цей же час на зборах у Брацлаві польська шляхта вирішила покінчити з наливайківцями, які «бунтують народ». Але місцеве населення вчасно попередило повстанців. Наливайко ви­рішив не тікати, як йому радили, а першим за­вдати удару ворогові. Проти ночі на 16 жовтня 1594 року його загін напав на Брацлав і пере­бив тамтешню шляхту. Удача була на боці повстанців, їхній авторитет стрімко зростав. Згодом Наливайко і Лобода зібрали у Барі раду керівників загонів і видали універсали, якими закликали селян та .міщан озброюватися. Союз­ники вирішили підняти повстання проти маг­натів по всій Україні, щоб раз і назавжди позбавитися панування іноземців. Тож навесні 1595 року на Київщині, Переяславщині, Поділлі, Волині діяло вже кілька десятків загонів, що на­раховували близько 12 тисяч повстанців. Але єдності між ватажками не було, і кінець кінцем повстанське військо розділилося: Лобода виру­шив до Черкас, а Наливайко — на допомогу по­встанцям Волині, а потім із боями захопив білоруські міста Бобруйськ і Могильов.

Козаки знищили залогу Білої Церкви і по­чали відходити до Трипілля. Жолкевський ки­нувся навздогін, і 24 березня неподалік від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь, відбулася вирішальна битва. Бій був запеклий, обидві сторони понесли величезні втрати, але перемоги не виборов ніхто. Матвій Шаула був тяжко поранений, і замість нього козаки обра­ли новим гетьманом Наливайка. Після цього повстанці рушили до Трипілля, а Жолкев­ський повернувся до Білої Церкви, де спо­дівався дочекатися підмоги.

15 травня козаки дісталися річки Сули, але шлях їм перекрив один із загонів Жолкевського. Повстанці відійшли до річки Солониці і в одному з її урочищ обладнали укріплення, оскільки потрапили в оточення. Протягом двох тижнів, починаючи від 16 травня 1596 року, вони тримали оборону. Обидві сторони втра­тили багато вояків, серед козаків почався голод, а поляки помирали від спраги. Жолкевсь­кий знову послав Лободі пропозицію видати Наливайка та інших керівників руху, а самому здатися на милість короля. У козацькому таборі дізналися про це, звинуватили Лободу в зраді і зопалу відтяли йому голову. Наливайка ж зви­нуватили в тому, що він завів повстанців у паст­ку, скинули його з гетьманства і вручили була­ву Кшиштофу Кремпському.

Після двох діб запеклих боїв козаки зібралися на раду і згодилися віддати полякам Наливайка та інших ватажків. У таборі повстанців почалася усобиця, колишнього гетьмана схопили і зв’язаним привели до Жолкевського. Разом із Наливайком, до рук по­ляків потрапили найближчі соратники Северина — Шаула, Шостак, ще кілька старшин. 8 червня 1596 року повстанці склали зброю і були жорстоко знищені королівським вій­ськом. Лише загону на чолі з Кремпським вда­лося пробитися крізь ряди польського війська й відійти на Запорожжя.

Наливайка тримали у вязниці у Варшаві протягом року, безперервно піддаючи торту­рам. 11 квітня 1597 року знаменитого козаць­кого ватажка жорстоко стратили, виставивши знівечене тіло на острах населенню. Це не по­діяло — справа Северина була згодом підхоп­лена його наступниками.

Сигізмунд III

Розмах повстанського руху налякав короля Сигізмунда III, і він спішно відкликав із Молдо­ви, де саме вирішувалась доля молдавського трону, відомого полководця гетьмана Жолкевського з величезним військом. Польський гетьман перетнув шлях козакам неподалік Синіх Вод. Однак повстанці оминули цей кор­дон, сподіваючись на допомогу від гетьмана Лободи, хоча той не поспішав, бо вів таємні перемовини з Жолкевським. Допомога прийшла з іншого боку. Наприкінці березня 1596 року до Трипілля, де зупинився Лобода, прибув зі сво­їми козаками Матвій Шаула. Тепер об’єднана армія могла б легко завдати нищівної поразки королівському війську. А оскільки Лобода явно не горів бажанням діяти, козаки відібрали в нього гетьманство і передали булаву Шаулі. Новий гетьман тут же вирушив на з’єднання з Наливайком. 

Exit mobile version