Одна була хустка, та і ту в воду впустила
Ніщо так не змінює, точніше, не прикрашає жінку, як головний убір. Сьогоднішня техніка нарощування волосся, по суті, бере початок з тих часів, коли ще зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки. Подекуди дівчата вплітали п косу нитку (шварку), на яку нанизували ґудзики. Для і кріплення коси на голові її густо оплітали червоною вовною (попліткою) або прив’язували кінці кіс на тім’ї червоною стрічкою, що закінчувалася на потилиці. Зачіску оздоблювали живими квітами — закосичували. Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) дуже поширений і сьогодні. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивають їх навколо голови та закріплюють за ними квіти, що створює враження одягнутого на голову вінка. Або ж просто вплітають квіти у розпущене волосся, що надає дівчині надвичайної привабливості та врочистості.
Зрозуміло, сьогодні де виробляють або заради розваги, або при проведенні якогось народного свята. Але, як і колись, дівчата не в змозі не милуватись своєю вродою, що підкреслюють яскраві квіти. Одні вінки мають вигляд тоненької яскравої стрічки, що пов’язують навколо голови й закріпляють ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку затикають штучні або живі квіти. Інші роблять на твердій (можна картонній) основі, на яку в багато рядків нашивають вузенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки. Основу обтягують тканиною, а вверху прикріплюють квіти. Є ще звиті вінки — найскладніша стадія розвитку дівочих головних уборів. Вони можуть бути більш або менш нарядними та складними. Роблять їх з різних живих (чорнобривців, троянд, васильків, маку, жоржини , барвінку) або штучних (воскових чи паперових) квітів. З заду на спину опускаються барвисті стрічки. Вінки вважаються дівочим головним убором. А для заміжніх жінок існував очіпок (очепок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак, керпа). Твердий очіпок — на зразок шапки — шився з парчі та шовку, був на підкладці, часом утеплений виразно прикрашався вишивкою. М’який очіпок (чушку ) одягали під хустку або під твердий очіпок. Сьогодні жінка вільніша в цьому відношенні: майже ніде не почуєш «засвітити волосся» — давній термін, що означав ходити з непокритою головою.
Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. Завародними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала неврожай, хвороби та пошесті. Не думаємо, що саме від того, чи є щось на голові жінки, сьогодні залежить кризовий економічний стан у країні або ж епідемії тяжких хвороб, проте народна мораль, на жаль, втрачає свої позиції. Варто зазначити, що обряд покривання голови молодої на весіллі, тобто вдягання очіпка, який виконував певну магічну функцію та був символом щастя й добробуту в сім’ї, і сьогодні є доволі розповсюдженим, хоча роль очіпка зазвичай відіграє хустка. Хустка — широко розповсюджене по всій Україні квадратне вбрання голови. Способи пов’язування її найрізноманітніші: під підборіддям, на маківці, на потилиці тощо. Барвисті, яскраві, з кистями й без, часом справжні витвори мистецтва, вони періодично входять у моду, а з продажу не виходять ніколи.
Пов’язана на голові хустка — не тільки занак того, що жінка вже заміжня. Виплаті хустки в Україні були тільки білого кольору. Тільки значно пізніше від південних слов’ян українці запозичили барвисті хустки. Хустка за старих часів в Україні мала ще й важливе обрядове значення. Зокрема, коли до дівчини на порі приходять свати і парубок їй до вподоби, то на знак згоди вийти заміж вона пов’язує хусткою парубкові руку. Ще за козацьких часів побутував звичай дарувати нареченому-козакові, який вирушає в похід, власноруч вишиту хустку. У цьому разі хустка виступала символом вірності в коханні.
Якщо козакові судилося загинути на чужині, то його вірні побратими закривали дівочою хусткою йому обличчя.
