Не витерпіла душа – на той світ пішла
Поминки — система звичаїв, пов’язаних із вшануванням померлого та всіх предків. Вони поділяються на дві групи: родові та вселенські. Перші присвячуються пам’яті близьких, другі — вшануванню померлих узагалі (ці дні визначені народним або церковним календарем).
До родових поминок, крім згаданого вище звичаю «будити покійного», належать третини, дев’ятини, сороковини та роковини — вшанування померлого у відповідні ритуальні дні, а також
Русальний Великдень — спеціальний девь (четвер перед Трійцею) поминання «нечистих» покійників (самогубців, утоплеників, померлих нехрещених дітей).
Відзначення окремих поминальних днів пов’язується з на родними світоглядними уявленнями про життя та смерть.
Отже, вважається, що на третій день тіло покидає душа, на дев’ятий — дух, на сороковий же день тіло перестає існувати. Богослови ж цю символіку трактують інакше: цифра три, на їхню думку, пов'язана з вірою у Трійцю (Отця, Сина та Святого Духа); дев’ять — із прилученням померлого до дев’яти чинів ангелів; сорок — із біблійними сюжетами, зокрема із сорокаденними мандрами Ісуса Христа.
Кожні родові поминки влаштовуються за єдиним сценарієм і включають три основні дії: заупокійну службу Божу, поминальну трапезу та відвідини могили. Як і на похороні, на поминках дотримуються традиційних звичаїв залишати на підвіконні склянку горілки з окрайцем хліба та готувати ритуальну кутю (коливо, канун). Єдиним винятком з усталеного сценарію є звичай випікання з тіста на сороковий день після смерті так званої драбинки — символу сходження померлого на небо.
Відвідини можуть також включати ритуальну трапезу біля покійного, але, крім неї, ще й голосіння — символ віддання шани померлому.
До вселенських поминок належать такі основні дні, як родительські суботи, що мають місце перед Масницею та Трійцею, Різдвяна вечеря (25 грудня), Великдень, проводи, що влаштовуються на початку Фоминого тижня (другий понеділок після Великодня).
Крім названих днів, покійних поминають у день Усічення глави св. Іоанна Предтечі (11 вересня) та у Дмитрівську суботу (26 жовтня).
Сьогодні в ці дні люди сім’ями йдуть до кладовищ — прибирають могили, влаштовують ритуальне прощання, залишають страви, квіти та стеблини «татарського зілля», яким здавна квітчали не тільки могили, а й власну оселю у клечану суботу.
