За роки війни Україна втратила 8 мільйонів чоловік, що становило п’яту частину населення. З них два з половиною мільйони загинули в боях, а п’ять з половиною мільйонів – жертви серед мирного населення і військовополонених. Ще ніколи український народ не зазнавав таких величезних втрат, ніколи в Україні не було стільки сиріт, вдів, інвалідів. Понад десять мільйонів жителів України залишилися без даху над головою і тулилися в непристосованих приміщеннях та землянках. Промисловість і сільське господарство перебували у стані повної розрухи. Людські й матеріальні втрати України виявилися найбільшими серед країн Європи, які зазнали фашистської навали. Проте війна не зламала духу українського народу. Перемога, здобута такою дорогою ціною, надихала людей на трудові подвиги. Швидкими темпами відбудовувалися промисловість і сільське господарство. Однак, незважаючи на позитивні зрушення, люди в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, у повоєнні роки жили бідно.
Після війни уперше за багато століть всі українські землі були об’єднані в межах однієї держави – Радянського Союзу. Україна стала співзасновником і членом Організації Об’єднаних Націй.
На чолі країни залишався Сталін. Очолюваний ним режим повів новий наступ на прояви вільнодумства, національного самоусвідомлення. Українцям вкотре нагадали, що вони живуть у державі, абсолютно не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури. Почалася нова хвиля переслідувань і репресій. І тільки смерть Сталіна у березні 1953 року поклала край цьому безумству. Того ж року до влади в СРСР прийшов Микита Хрущов. Настала так звана “відлига”: припинилися репресії, почалася реабілітація жертв кривавої сваволі.
У 1956 році був розвінчаний культ особи Сталіна, на державному рівні засуджені численні факти злочинів і зловживань радянського диктатора та його оточення.
