Це свято Василя Великого, день обрізання Господнього, відзначається 14 січня. Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітого закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім’я, провіщене архангелом Гавриілим в день переданпя благої вісті Діві Марії — Ісус.
Василь Великий — архієпископ Кесярій Каппадокійський — на]юдився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе свос майно біднякам й започаткував обитель для ченців. До своєї обителі він запросив
Григорія Богослова, із яким потоваришував у роки молодості.
Ченці в обителі жили в суворому втриманні, багато працювали, постійно вивчали Святе Письмо. Василь Великий написав збірник правил праведного життя.
Після смерті єпископа Кесарійського посвятили в сан Василя. З часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою.
Пізніше Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування.
А тепер переходимо до народних традицій цього дня. Головна людина сьогодні — перший посівальник. Перший посівальник — це перший “полазник”, який приносить до оселі щастя.
Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.
Деякі господині не виносять із хати “посівального сміття” від Свят вечора до Нового року — бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в саду, спрямовуючи “чудодійний вогонь” на дерева, щоб добре родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати — це, мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього поганого, що в новий рік із собою брати не варто.
Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім ітн до чужих людей:
— На здоров’я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, жито, пшениця, усяка пашниця… Дай, Боже!
Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдарову-ють її грішми:
— Ось тобі грош — будь завжди хорош!
Потім дитина йде посівати до найближчих родичів і найкращих друзів. Цієї ночі за старих часів у двері стукати не прийнято було, бо люди не замикалися посівальників ждали. Прослухавши посівальпу пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами. І так діти посівають майже до обіду. Коли ж родина сідає обідати, батько сина пригощає чарівним пирогом. Вважається, що згадка про цей пиріг допоможе за потреби відшукати потрібву дорогу, коли заблукаєш. Дорослі на це свято повинні пити не по одній, а по дві чарки, щоб усі люди в парі жили.
