Понеділок
Воно як трапиться: коли середа, а коли і п’ятниця.
Понеділок віддавна вважався важким днем, нещасливим святом відьом і русалок. Цього дня не рекомендувалося починати якусь нову велику роботу, а також білити хату, прясти, виїжджати в далеку дорогу (цікаво, що подібне повіря існує в англійців: якщо в понеділок вийде пароплав (корабель) у море, то неодмінно потоне); мити голову, одягати чисту сорочку, взагалі перовбратися тощо.
На Україні існував звичай “понеділкування”. Його коріння сягає глибокої давнини (можливо, ще доби матріархату), Він полягає ось у чому. Перед тим як дати згоду на заручини, дівчина, до якої парубок засилав сватів, запитувала, чи дозволяє він їй понеділкувати. Якщо звучала відмова, то дівчина мала повне право відмовити сватам, тобто “дати гарбуза”. (Це походить ще від самобутнього традиційного звичаю молодих заміжніх жінок понеділкувати — раз на тиждень, у понеділок, збиратися в чиїйсь оселі та готувати смачні страви, колективно прясти шити, вишивати тощо.) Цей обряд був для молодого жіноцтва конче необхідний.
Різкий перехід од дівування до суворого родинного життя відповідно впливав і на психічний стан, адже дівчата в давнину виходили заміж досить рано — в 14 – 16 років, у них ще були живі спогади про дівування: вечорниці та досвітки, танці, різноманітні забави, багатьом кортіло ще погуляти, але, за традицією, заміжнім уже заборо-нялося відвідувати молодіжні гулі. Недарма ж мовиться: “Заміж вийшла — світ собі зав’язала”. Для того щоб пом’якшити цей крутий життєвий злам, звичаєва правова форма й виробила вельми цікавий і практичний обряд “понеділкування”, котрий давав змогу поступово ввійти в статус жіноцтва. Зібравшись у своє товариство, молодиці ділилися родинними клопотами, першими подружніми негараздами; передаваали одна одній господарські навички, кулінарний досвід, а також торкалися сфери інтимного життя, передчуттів майбутнього материнства… Цей день був найкращою віддушиною перших шлюбних місяців молодих жінок.
Народний звичай забороняв одвідувати “понеділкування” чоловікам і свекрухам. Коли ж мо-лодиці дорікали, вона нагадувала дану чоловіком обітницю — дозвіл на “понеділкування”. Якщо ж чоловік не дотри – мував свого слова, дружина залишала за собою право розірвати шлюб. Цей обряд, що тривав протягом м’ясниць і Великого посту, підтверджує високий суспільний статус жінки в Україні.
Перший понеділок Великого посту також має цілий ряд обрядодійств. Гарячих страв не готували, а лише пекли пісні коржі із житнього борошна — жиляники. Звідси назва — килавий понеділок. У давнину селяни збиралися в корчмі й полоскали зуби горілкою від “скоромного” — залишків масних страв у порожнині рота. Звідти жилавий понеділок називали ще полоскозубним. Віру у “важкість” понеділка в Україні можна пояснити й конкретними історичними обставинами. Зокрема, після впровадження на Русі християнства наприкінці IX століття великий князь київський Володимир наказав усім новохрещеним з’являтися в неділю до храму на молитву, а тих, хто уникав храму, жорстоко карали саме в понеділок. Ще навіть у XVIII столітті селян, які були відсутні під час недільної відправи, в понеділок прив’язували біля церкви як грішників. Вислів “понеділок — важкий день” дехто вважає забобон – ним, хоча вчені-фізіологи, психологи знаходять ґрунтовні докази того, що понеділок — справді важкий день, день після відпочинку, коли відбувається пристосування організму, психіки до виконання певного виду роботи, здійснених тих чи інших функцій, пов’язаних із фізичними чи психоемоційними навантаженнями, стресовими ситуаціями тощо.
Понеділок
Понеділок шанується й уявляється в образі дідуся, який зустрічає і проводить душі померлих на шляху до загробного життя. Як у понеділок мостити хату, то будуть вестися таргани в хаті чи в обійсті. У понеділок не можна прясти, снувати, зачинати жати бо це тяжкий день на роботу. Коли в понеділок щось не вдасться, то буде невдача цілий тиждень. У понеділок не можна “брати шмаття” (переодягатися), бо буде всяка напасть. Щоб цього не було, то треба при тому через пазуху кинути щось залізне й у зубах тоді щось тримати — бодай соломку. Не можна дівчині мити голову (коси) в понеділок, бо як сім понеділків змиє, то не буде мати долі чи талану, буде безталанна її доля. Не можна мити голову в понеділок, бо коси вилізуть. У понеділок не можна вибирати попелу з печі та виносити на двір, бо шуляк буде нападати на курей. Як у понеділок або п’ятницю обрізувати нігті, то зуби не болітимуть. Той, хто народився у ніч під понеділок, буде віщуном, знахарем…
Вівторок
Вівторок — чоловік. Вважається днем легким, сприятливим для початку роботи. Вівторок — щасливий день.
Середа
Середа уособлюється у вигляді жінки. У середу дівчатам не слід мити голову, заплітати коси, бо волосся перестане рости, і коса буде погана. День робочий, заборони стосуються лише деяких видів робіт. Не можна в четвер садити нічого, бо черви з’їдять.
Четвер
У четвер не можна золити — коров’яче масло буде дуже невдале. У четвер до сходу сонця добре примовляти чи замовля-ти — обов’язково допоможе.
П’ятниця
П’ятниця — жінка (або дівчина). Її образ у народній уяві сплутується з образом долі. Проти п’ятниці (по заході сонця) не можна мити ложок та мисок, бо тоді так будуть вороги тарабанити язиками про тебе, як тими ложками. У
п’ятницю зачинати роботу — найлегший день. У п’ятницю йти свататись буде вдача: засватається навіть свинячий пастух. Проти п’ятниці сон неодмінно справдиться.
Суботи
Субота — найтяжчий день на роботу. Субота — не робота: помий, помаж та й спати ляж. У суботу можна зажинати: легші жнива будуть. У суботу найкраще купатись, переодягатися. Як сходяться (одружуються) ті, хто народився в суботу, то будуть безплідні, не будуть мати дітей.
Неділя
Неділя — “неділя”. У неділю нічого не можна робити, Особливо рубати сокирою. Кажуть, що відрубане в неділю поліно навіть через сім років, якщо його зберігати, неодмінно саме спалахне та згорить. Не можна в неділю шити, бо нарве палець. Ще колись щось таке розказували, що Неділя по лісі ходила…Ну, люди збирали ягоди в лісі, дівчата чи хто… Та й бачать, що хтось дуже плаче, іде по лісі та плаче. Та й думали, що це хтось заблудив. Як вони виходять, то бачать, що йде дівка, така висока дуже, і в білому вбрана, в білій довгій сорочці. І кажуть, що всенька в кровлі… Кажуть: “Ти й за що таке, хто ти така, чого ти плачеш, і хто тебе так порізав?”.То вона каже, що я Неділя, то, каже, бачте, це мене так люди порізали. “Та й, каже, чого тебе порізали?”. Ну, бо в Неділю все роблять — рубають і ріжуть — і це мене…”. І так сказала, і зараз кудись поділась. То це в неділю ни можна нічого робити — ні різати, ні рубати. Баби спитайся, хай скаже”.
