30 листопада святкуємо День святого Андрія Первозванного. Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — святого апостола Петра. Із братом раніше Андрій займався рибальством. І вирушив святий Андрій із проповіддю святого слова у східні країни, до Дніпра.
Давня легенда говорить, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнську віру на побережжі Чорного моря й у Києві. Літопис, який датується XIII століттям, містить переказ про заснування Києва Андрієм Первозванним: “На цих горах засяє ласка Божа, буде велике місто…”
Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із най таємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калетою та інші ворожіння.
Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.
Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна). Для балабушок треба носити воду… ротом. Хлопці теж не гають часу — до їхніх святкових “обов’язків” уходить якомога більше смішити дівчат, щоб вони воду не донесли до місця призначення. Коли дівчата вже знесилені від сміху, вони домовляються з хлопцями, щоб ті не смішили, а натомість обіцяють їм частування. Нарешті, балабушки спеклися в охололи, Геп ер кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою або ще якимось чином — хай фантазія підкаже); на підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до дому пускають голодного, собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з’їсть першою. Першою вийде заміж та дівчина, чия балабушка буде з’їдена першою. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з’їсть балабушку, а лише надкусить.
Інший спосіб ворожити — слухати попід вікнами в ніч: перед Андрієм. Почуте дівчата тлумачили відповідно до можливостей власної фантазії.
Пізно ввечері дівчина набирає жменю коноплі (або символічно — будь-якого зерна), сіє на снігу та примовляє:
Андрію, Андрію,
Коноплі сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Потім слід набрати жменю снігу в тому місці, де сіяла коноплі, і вже в домі, коли сніг розтане, рахує насіння. Якщо парна кількість виходить — подружнє життя буде щасливе, якщо непарна — не дуже.
Або ж виконується “засівання конопель” (іноді замість конопель використовується льон або мак). Як правило, це відбувалося так: у найбільш глухому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засіває жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця або фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходить засіяне місце, “волочачи коноплі”. Ці дії супроводжуються спеціальною магічною формулою — віршами на зразок наведених вище:
Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію
І запаскою волочу,
Бо я заміж хочу!
Дай же, Боже, звати
З ким весілля грати.
Якщо дівчині цікаво, яка професія буде в майбутнього чоловіка, вона розкладає на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркальце, а потім пускає півн’я. Якщо півень спершу клюватиме зерно — чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце — ледарем, а якщо спочатку нап’ється води — п’яницею. Про фах майбутнього чоловіка можна “дізнатися” й іншим чином: дівчата йшли до водойми й набирали трохи намулу в жменю. Потім удома слід уважно розглянути принесене: трісочка в намулі пророкує, що чоловік буде теслею, шматочок шкіри — шевцем, просто пісок — можливо, Мулярем тощо. Багато в цьому разі залежить від гостроти зору й творчої уяви дівчини, яка ворожить.
Щоб “визначити” ім’я нареченого дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь — ім’я майбутнього чоловіка.
Уночі проти Андрія дівчина може навіть “побачити” свого судженого. Для цього вона, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: “Суджений, прийди мене розчесати”. Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, значить, це і є майбутній наречений.
Або ж так. Лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись,
З тим і за руки держатись.
Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.
Щоб дізнатися, чиє в родині буде зверху, півня й курку вв’язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чімось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.
З кусання калети розпочинається Андріївський вечір. Уся молодь — і парубки, і дівчата — сходяться разом. Кусання калети — один із важливих обрядів цього свята. Калета — це великий солодкий, з медом і фруктами борошняний корж, зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками, “що гарна була Калета”. Печуть у печі й запікають так, щоб вгризти її було важко — на сухар. Посередині калети слід зробити дірку. В дірку всувають червону стрічку і підвішу! ють калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.
Спочатку відбувається розшукування калети. Як зайде сон це, дівчата сідають рядком і чекають на парубоцьку громаду.
Хлопці ж, звичайно, крізь віконця непомітно слідкую за приготуваннями дівчат і коли настає час — вони вже на порозі. Заходять парубки до хати один по одному, кожен тримаючи свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому вклоняються та співають дівчатам жартівливе вигадане на ходу вітання на будь-який наспів. Дівчата, ставши навпроти хлопців, також вклоняються й у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселе невимушене спілкування із жартівливим кпинуванням, а часом і з соромицьким змістом.
Хлопці:
Ой, на горі на току курчата чубаті,
А на нашій на вулиці дівчата горбаті.
Куди йдуть, губи дмуть, кирпу задирають,
А як баньками лупнуть, то собак лякають.
Дівчата:
Калета-калета, в хлопців хисту нема
Ні співать, ні говорити,
Тільки витрішки ловити.
Дівчатам треба бути дуже уважними, адже хлопці, навіть співаючи пісень, здатні на всілякі “капості”. Ось уже один гурт наймолодших з них намагається “непомітно” обплутати дівчат червоними нитками, щоб потім, затягнувши петлю, збити їх докупи та змусити, якщо не віддати калету, то принаймні поцілувати кожного з парубків. А тим часом інша парубоцька ватага також “непомітно” шукає заховану дівчатами калету. Отже, дівчатам ні на мить не можна втрачати пильності — інакше калета без викупу дістанеться хитрим хлопцям. Коли ж усі спроби парубків виявляться марними, дівчата починають вимагати у них за калету три відкупні подарунки. На це хлопці радо погоджуються, урочисто жартівдиво вручаючи їм свої подарунки “із секретом”: то мішок… а котами, то коробку… з мишами чи тарганами чи ще щось незвичайне, а то й так — виберуть з-поміж себе “найкращого” й віддають його від щирого серця дівчатам як “найзапо – вітнішу дівочу мрію”. Дівчата, звісно, зрештою відмовляються від таких “дарунків” і у відповідь загадують три свої бажання, що їх мусять задовольнити хлопці задля отримання калети.
Серед цих “бажань” можуть бути, наприклад, і такі:
Наливають у глибоку таріль вина, пива чи будь-якого ішшого напою. Котрась із дівчат кидає у таріль свого персня. А викликає парубка, який їй видається привабливим, щоб дістати перстень, не замочивши носа.
Дівчата завчасно і, зрозуміло, щоб ніхто з хлопців не бачив, готують тарілку з борошном, після чого її накривають папером і ставлять перед парубками на низькому ослінчику. На папір кладуть більш-менш крупні паперові гроші й викликають двох “найхазяйновитіших” хлопців, які “вміють дати раду грошам”. їм дівчата зав’язують хустками очі, а потім розкручують сміливців кілька разів у різні боки та ставлять навколішки біля ослінчика з тарілкою та грішми один навпроти одного.
Пояснюють, що кожному треба намагатися здути гроші у бік іншого. Оголошується така умова: хто з хлопців “неред – ме” гроші на бік іншого через наперед обумовлену межу, той не лише забирає банкнота, але й цілує найвродливішу (на його смак) із дівчат. Хлопці, звісно, на це погоджуються. Та тільки-но хлопці почнуть змагатися, “підступні” дівчата непомітно для них миттєво вихоплюють гроші разом з папером, що укривав тарілку з борошном. Бідолашні хлопці, спочатку не розуміючи в чому річ, під загальний сміх не помічають, що задувають один одного борошном. Коли ж врешті зрозуміють, що щось негаразд, — стає надто пізно, адже й обличчя, й одяг їхній побіліють.
На нитці дівчата підвішують яблуко, що перед тим дуже майстерно (тобто зовні непомітно) начиняють борошном. Викликаються два “найспритніші” парубки. їм зав’язують хустками очі та пропонують наввипередки надкусити підвішений між ними “солодкий плід”. Хто перший надкусить здобуває право доїсти яблуко й отримати поцілунок найвродливішої (за вибором хлопця) з дівчат. Коли після багатьох спроб під загальний сміх глядачів котрийсь із хлопців надкусить “солодкий плід”, йому стає вже не до поцілунків. Хоча, як знати…
Дівчата на свій розсуд можуть вигадувати й інші не менш цікаві “підступні” завдання. Звичайво ж, потай від хлопців, котрі готові належним чином оцінити дівочу кмітливість, вигадки та жарти. Нарешті хлопці, задовольнивши всі забаганки дівчат, отримують право на калету.
“Умилостивившись”, дівчата її врочисто виносять під радісний лемент парубоцтва та вішають на сволок.
Біля підвішеної калети необхідно поставити “вартового” — це буде “пан Калетииський”, веселий хлопець, бажано душаи компанії. До рук він бере вмочений у сажу квач і, ставши під калетою, починає припрошувати гостей по черзі: “Я, пан Калетинський, запрошую пана Коцюбинського кусати калету” “Пан Коцюбинський” (кожен учасник гри по черзі) “сідав верхи” на коцюбу та їде кусати калету. Далі відбувається жартівлива розмова на зразок:
— Доброго здоров’я, пане Калетинський!
— Добрий вечір, пане Коцюбинський! Куди це ви прямуєте?
— Та калету ж їду кусати!
— А я по обличчю буду писати!
— А я таки вкушу!
— А я таки впишу!
Мета “пана Калетинського” — розсмішити “пана Коцю-бинського”. “Пан Коцюбинський” має право кусати калету тільки за тієї умови, якщо витримає всі жарти “пана Калетинського” й не посміхнеться. Але навіть якщо він не засміється та збереться підстрибнути й укусити калету, усе одно досягти мети не вдасться: пан Калетинський смикає за червону стрічку, яка звисає з калети, — корж підстрибує вгору на радість усій компанії.
Якщо ж “пан Коцюбинський” хоча б посміхнеться, то “пан Калетивський” маже йому по обличчю квачем у сажі — і на – стає черга іншого “пана Коцюбинського” спробувати свої сили. “Пан Калетинський” залишається той самий протягом усьо – го вечора.
Якщо ця кандидатура дуже вдала, то протягом усього ве – чора нікому так і не вдасться вкусити калету.
Усі спостерігачі сміються, лише один пан Коцюбинський намагається, стримавши сміх, відповісти на запитання-за – гадки пана Калетинського, наприклад:
А що то за коні в гаю на припоні: довгасті, голчасті,
зеленої масті, нікого не возять лише солі просять.
На що борошно у млині падає?
Прибігли штрики-брики, ухопили далду-балду, почули микитники, казали гречаникам: “Сідайте на вівсяники, доганяйте штрики-брики, віднімайте далду-балду. Що воно таке?”
Чому багато води у морі?
Що влітку не кисне, взимку не мерзне, перед обідом не сушить, а після обіду потушить?
Що тій козі буде, як їй сім літ мине?
Як поділити п’ять бараболь на трьох?
Віз без коліс, а з батога сльози ллються.
Ішов довгов’яз, у землі зав’яз, із землі всіх повиганяв.
Коли воша подібна до квочки?
Маленьке руденьке хоч якого пана з коня ссадить.
Наскакалось, назвивалось, під припічком заховалось.
Не дід, а з бородою, не корова, а доїться.
Росте під хворостом догори хвостом.
Сидить баба на грядках вся закутана в хустках.
Сидить дід за подушками і стріляє галушками.
Стоїть на дорозі, усім заважає: хто йде, той штовхне, а з дороги ніхто не прийме.
Стоїть півень на току у червонім ковпаку.
У лісі на горісі червона плахта висить.
Ходить квочка коло кілочка, водить діток — дрібних квіток, діти-квіти квок.
Це чорна? — Ні, червона. — А чому біла? — Тому що зелена.
Що у хаті цілують?
Пан Калетинський може також дати яке-небудь кумедне завдання панові Коцюбинському, наприклад “затанцювати догори ногами”, прокукурікати тричі тощо, аби тільки розсмішити дівчат. Коли дівчата засміються, то мусять усі по черзі цілувати пана Коцюбинського. Якщо під час виконання завдань паном Коцюбинським у пана Калетинського виникають деякі зауваги, він звертається по допомогу до дівчат, які е його дійовими помічниками.
Завершується гра тим, що калету нарешті знімають і ділять поміж учасниками: дівчата отримують свою порцію просто так, а хлопцям доводиться заплатити за свої шматочки, бо дівчата ж працювали — пекли калету. А потім усі дружно сідають за святковий стіл. Тут скоромних страв не буває (бо в цей час піст), Першими подають вареники з капустою. їдять ще вареники а картоплею та цибулею, з грибами, з різними фруктами, рибу (просіл) тощо. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — “дівкам на могорич за те, що калета була солодка”. Під веселий сміх відбувається останнє ворожіння цього вечора: дівчина наливає трохи меду, розведеного водою, у тарілочку, кладе в неї ж каблучку та примушує свого хлопця ту каблучку дістати губами. Якщо хлопець її дістане й носа не замочить, то1 ця пара побереться й буде щасливою.
