22 березня вшановуємо пам’ять сорока святих мучеників. Сорок святих мучеників севастійських — це була найкраша дружина у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих, хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов’язані любов’ю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської.
Добрі господині цього дня печуть сорок булок із медом у формі пташок. Традиція велить роздати їх дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Дівчата теж мають показати хист до господарських справ: зварити сорок вареників і пригостити хлопців.
За народними уявленнями, ще попереду можуть бути сорок морозів. З вирію прилітають рівно сорок жайворонків, віщуючи остаточний прихід весни. Думка народу щодо того, чи варто цього дня сіяти горох, неоднозначна. За одними традиціями, слід посіяти горох саме сьогодні — добрий урожай буде, а за іншими — у жодному разі робити цього не можна, оскільки горох може не вродити зовсім.
Ось як пояснює таке протиріччя народна легенда.
“Сіяв цього дня мужик горох, аж ідуть по дорозі до нього сорок чоловіків. Кажуть:
— Гріх сьогодні працювати, адже свято велике!
На це мужик відповідає:
— Прошу Бога, щоб простив, оскільки забувся я, що свято сьогодні.
Сорок чоловіків пожаліли його, що він так переймається:
— Добре, уродить горох по сорок стручків на кожній стеблині й по сорок зерняток у кожній стручині.
І справді — так і вродило! Наступного року той мужик знову став сіяти на день сорока святих. І знову зустрілися йому ті сорок чоловіків. Дорікнули вони йому, адже знову він працюс на свято. На це мужик розказав:
— Торік я сіяв цього дня і такий добрий урожай мав, що й на цей рік вирішив у той же день сіяти.
А ті сорок чоловіків розгнівалися й кажуть:
— Якщо ти такий хитрий, то хай тобі вродить не горох, а сорок болячок на тілі!
і мужик у той самий момент так захворів, що ледве-ледве додому дістався”.
Сорока, якщо не турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля якого живе. Етимологічно слово “сорока” пов’язане зі словом “сорок”, отже, народ вважає, що сорока охрещена на день сорока святих.
У цей день, а також на Явдохи й на теплого Олексу люди закликали весну. Батьки робили дітям дерев’яні іграшки-ластівки, які діти носили з хати до хати, прославляючи й закликаючи весну. Господині ж виходили зі шматком ново-го полотна в поле, ставали обличчям до сходу та пропонували весні цю “обнову”. Потім традиція вимагала розстелити це полотно на землі, покласти зверху святковий хліб і так усе залишити, піти додому. Вважалося, що ці магічні дії забезпечують добрий урожай льону й конопель.
Закликанням весни й символічним спаленням зими-сморті завершується період виглядання весни.
