А як же складалася доля західної частини України? На відміну від радянської України, яка мала хоча б формальні ознаки державності (адміністративно-територіальний поділ, кордони, уряд), західні українські землі були розшматовані між трьома державами: Польщею, Чехословаччиною та Румунією. Польський уряд поводився на українських землях так, ніби це була споконвічна польська територія. Тут заборонялася українська мова. Українців не допускали до Львівського університету. Серед них було дуже багато безробітних. Режим, що його встановила Румунія на окупованих українських територіях, був ще жорстокішим. Була заборонена українська преса, румунізовані школи і православна церква, а самих українців навіть не визнавали окремою нацією.
Найкраще ставлення з боку уряду було до українців, які мешкали на землях, що відійшли до Чехословаччини.
У 1938 році півмільйона карпатських українців навіть отримали право на самоврядування: була створена автономна українська держава – Карпатська Україна. Однак, у березні 1939 року Закарпаття окупували угорські війська. Збройні сили Карпатської України не змогли перемогти загарбників, які переважали чисельно. Хоч і нетривале, існування Карпатської України продемонструвало непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність до жертв заради досягнення цієї світлої мети.
