Інформація

Ця стаття була написана 01 Тра 2013, в рубриці Життєвий шлях.

Сватання

"Лихо моє чубатеє - ніхто мене не сватає"

   Сватання (світанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово) — перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. Коли пара визначилася, саме час для того, щоб посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Колись свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М’ясниці та від Пасхи до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра. Сьогодні такі моменти не є принциповими.
В Україні посередників при сватанні найчастіше називають «старостами», але трапляються також назви «сват», «посланець», «сватач», "говорун". У старости просять, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежить і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости беруть до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.
Заздалегідь передбачаючи іронію та сарказм скептиків, мусимо наголосити: якщо й не повсюдно дотримуються сучасні українці всіх обрядових елементів сватання, та все ж у тій чи іншій формі сватання практикують як на селі, твк і в місті, у будь-якому регіоні нашої країни.
Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, старости починають традиційну розмову про мисливців, які натрапили на слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, які дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітань і промов старостів кличуть дівчину та прилюдно питають 'й згоди на шлюб. Відповідь нареченої є обов’язковою та вирішальною. На знак згоди сватів перев'язують рушниками або підносять їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев’язує хусткою.
Бувають, однак, випадки, коли дівчина не дає згоди на одруження. На знак відмови вона повертає старостам принесений ними хліб або ж підносить молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця говорять, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. У деяких селах це доволі поширений звичай і зараз. Щоб уникнути сорому, часом посилають «розвідника», котрий має довідатися про наміри дівчини та її батьків. Або ж сватати дівчину вирушають пізно ввечері, іцоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці.
«Прийміть мене, мамо, я ваша невістка», — такими словами два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А ще раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої. Часто до самостійного сватання дівчина вдавалася переважно тоді, коли хлопець її ошукав. У такому разі дівчина приходила до хати хлопця та, звертаючись до нього, казала: «Я бачу по тобі, що ти людина добра, що дружина твоя буде щасливою й матиме дбайливого господаря. Прошу тебе, одружися зі мною». Таке ж прохання вона адресувала батькам парубка. Коли сватання відбувалося за допомогою свахи дівчини, та вела класичну для своєї ролі розмову про куницю та мисливця або про красну дівицю та доброго молодця: «Йду з далекої сторонушки, не рідної, але від родичів красної дівиці. Знемагає її серденько по доброму молодцю; вона сохне в самотності, мов трава на горючому піску...»
Часто дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Проте вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором’язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників. Але хіба сьогодні дівчата, як то кажуть, не беруть ініціативу у свої руки? Таке трапляється й навіть не вважається неприродним. Хай там як, але головне у сватанні, аби збіглися інтереси як молодих, так і батьків, адже братися без батьківського благословення вважається якщо не гріхом, як колись, але вельми неприсмним і небажаним явищем. Поступово, щоправда, зникає звичай попереднього розвідування на згоду взяти шлюб, тобто подекуди сватання як таке втрачає свою силу, оскільки молоді самі наперед домовляються про шлюб і сповіщають про це своїх батьків. Але все одно без знайомства з батьками не обійтись. Тож, якщо й без чіткого дотримання певних ритуалів, сватання в тій чи іншій формі побутує зараз.

 

Залишить відповідь

Традиції українського народу

Останні статті

Система Orphus

Система Orphus