Інформація

Ця стаття була написана 21 Тра 2013, в рубриці Вірування.

Народні повір’я та забобони

Що не село, то своє повір'я.

Народний світогляд українців мне три основні історичні шари: демонологічний, міфологічний та християнський. Перший більш глибинний, притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачаючи в них демонів. Другий шар зароджувався із появою владних суспільних структур, які потребували належного освячення. В основі цього шару лежало обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну іерархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних. Християнська релігія абсолютизувала цю іерархічність, разом із тим нама-гаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір’я), котрий відчувається й нині. Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо. І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних демонологічних уявлень. Українські народні повір’я та легенди с яскравим свідченням всього сказаного. Вони еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі... Таких прикладів безліч. Українська література насичена всілякими народними повір’ями, прикметами й забобонами — яскравими, самобутніми, надзвичайно цікавими.

А ви знаете, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, махати за столом но-гами, подавати щось через поріг, показувати на жабу пальцем. руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Л чому на свята прийнято робити те чи інше? Іноді ми навіть не задумуємося над цими "чому?", на-стільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перобувас в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів'ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях. На повір’я переважно дивляться, як на забобон, "дурну" (погану) прикмету, пережиток у "свідомості окремих людей". Чи так це насправді? Невже все те, у що вірили наші давні предки, ми маємо відкинути як непотріб, не вартий уваги? Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? Чому й досі живуть, хвилюють свідомість наших сучасників, беруть помітну участь у творенні людських доль? У
них вчуваємо відгомін далеких епох, сонцепоклонниць - ких звичаїв та вірувань, нашарування елементів християнства. Та найголовніше: у повір’ях закріплена здобута досвідом система знань народу. Повір’я передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу (заборони) й передбачення. Це переважно короткі вислови, що енциклопедично стисло висвітлюють життя природи та людини, нa основі повір'їв створено великий і чарівний світ казок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Упродовж усього історичного розпитку людина прагнула охопити свосю свідомістю якнайширшу картину світу, пояснити, пізнати природу задля того, щоб застосувати її для своїх потреб. Цікаві з цього погляду народні уявлення про будову світу, окремі явища природи. Зокрема, наші предки вважали, що на небі існус стільки зірок, скільки людей живе на землі; що в кожної людини є своя зірка: коли людина народжується, тоді на небі засвічується нова зоря, а коли помирає — зірка гасне, "падає". Люди навчилися визначати сторони світу й орієнтуватися в часі вночі за зміною розташування зірок, прогнозувати погоду за певними прикметами. Згадаймо хоч би чумаків, їхній нелегкий побут під палючим степовим сонцем і нічним зоряним небом... В усіх землеробських народів можна віднайти сліди культу матері-землі. Українці віддавна шанували землю, називали її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша; землею клялися — і це були найвірніша клятва, найстрашніший проклін. Землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль; її не можна бити, обпльовувати... Казкові богатирі втрачають силу, якщо відриваються від землі, та навпаки, варто бога-тиреві полежати на землі, як до нього повертається незви-чайна, фантастична сила. Цей мотив звучить глибоко символічно, закликає всіх людей бережливо ставитися до землі, шанувати її, повертатися на землю своїх батьків-матерів, бо там, у ріднім краї, людина буває найщасливішою.

В українського народу збереглося багато повір’їв про воду, вогонь, місяць, різні явища природи, тварин, птахів, пори року тощо. Про деякі з них ітиметься нижче. Вони яскраві, еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі. Здавалося б, усі ці наївні погляди й уявлення давно відійшли в минуле. Та цей багатющий шар української народної культури для окремих людей усе ще є справжнім світорозумінням. Автор цієї книги під час своєї подорожі до Західної України, мав унікальну можливість поспілкуватись із людьми, які донині є переконаними носіями подібних уявлень, оскільки вірять, що мудрість народу, освячена століттями, - то єдина істина. Нічого зайвого, нічого нерозумного - лише квінтесенція багатовікового досвіду спостережень. Та й серед нас, "учених" людей, у, здавалося б, безповоротво урбавізованому світі, все ще живуть ці уявлення й повір’я...

Залишить відповідь

Традиції українського народу

Останні статті

Система Orphus

Система Orphus