(?-1628)
Михайло Дорошенко
був нащадком старовин-ного шляхетного козацького роду. Ось і все, що нам відомо про його дитинство та юність. Дуже рано він потрапив на Січ, зумів швидко зайняти чільне місце серед козацької старшини, а за часів гетьмана Петра Сагайдачного уже мав чин полковника, відзначився в поході на Москву та в битві під Хотином. Козаки високо цінувати Дорошенка, бо він був людиною не тільки хороброю та рішучою (на Січі це не було рідкістю), а й добре розбирався у полководницькій справі.
Гетьманська булава побувала в руках Михайла Дорошенка тричі. Перший раз це відбулося в 1623 році, коли Дорошенко став наступником Оліфера Голуба. Польський король Ян Собеський зазначав, що новий гетьман «королю і Речі Посполитій завжди зичливий». Мабуть, саме це через рік с тато при-чиною того, що козацький проводир втратив булаву. Справа в тому, що поляки вимагати скорочення кількості реєстрового козацтва. Гетьману довелося вписати в реєстр лише шість тисяч козаків, в основ-ному заможних. Решту було відправлено на Січ і скеровано проти турків. Дорошенко поспіхом збудував флотилію з 80 чайок і вирушив до берегів Босфору. Цей похід виявився блискучим: французький та англійський посли згадувати, що військо Дорошенка спалило най- багатші околиці Стамбула, похазяйнувало на узбережжях Босфору і повернулося в Чорне море. Розлючений султан Амурат організував погоню, але марно — козацька флотилія і не думала тікати. Чайки вишикувалися бойовим порядком і почали готуватися до бою. Султан так і не ризикнув розпочати морську батат і ю і повернув додому.
У липні 1624 року 150 чайок знову з’явилися під Стамбулом. Козаки спалили Фарос, три доби штурмували стамбульську фортецю, де розташовувався арсенал, а потім відступили в море, щоб уже в серпні почати штурмувати фортецю Ані-Кіой.
Кримський хан Шагін-Гірей, який мріяв до-битися незалежності від Порти, охоче пішов на укладення союзу з Дорошенком. Це сталося 24 грудня 1624 року. Гетьман розпочав власну гру в міжнародній політиці, але козаки, хоч і поважали свого обранця, не бажали бачити своїм обранцем людину, що прагне до миру з поляками та татарами й урізає козацький реєстр. Втім, невдовзі з’ясувалося, що більш гідного ватажка на Січі поки що немає, тому в 1624 році Михайла Дорошенка знову проголосили гетьманом — і тільки для того, щоб майже одразу знову відібрати в нього булаву з тих же причин і передати її Марку Жмайлу.
Ю. Брандт. «Атака кавалерії»
На цьому гетьманський «марафон» не скінчився. У 1625 році Жмайло підписав вкрай невигідну для козацтва Куруківську угоду з поляками і, відповідно, власну відставку. А на його місце 5 листопада посадили зновтаки Михайла Дорошенка.
Той не збирався міняти обрані принципи політичної гри. Перш за все Дорошенко замирився з поляками і склав новий козацький реєстр. На той час Річ Посполита уклала черговий хиткий «вічний мир» із турецьким султаном і вважала, що козаки остаточно згодилися із своїм становищем, і тому вирішила з’ясувати стосунки зі шведами. Звичайно ж, гетьман не міг прогавити такої нагоди.
На жаль, Дорошенко не залишив у відвойованих фортецях на Дніпрі козацькі гарнізони, що мало б відчутно вплинути на відносини України з Кримом і Стамбулом. Він вирішив, що для Січі вигідніше мати «керованого» володаря Криму, тому і втрутився у внутрішню боротьбу претендентів на ханство — Шагін-Гірея та Джанібек-Гірея — на боці більш поміркованого Шагін-Гірея. Під Бахчисараєм козаки розбили війська Джанібек-Гірея, підійшли до Кафи, примусили відступити військо турецького воєначальника Кан-Темира і відбили в нього 22 гармати. Саме в цей вирішальний момент претенденти на ханство раптом примирилися між собою і спільно вдарили по козаках. Для гетьмана Михайла Дорошенка та хана Шагін-Гірея ця відчайдушна битва виявилася останньою в житті.
В архівах є свідчення, що Джанібек-Гірей відтяв голову загиблого гетьмана, настромив її на списа і виставив цей страшний трофей на фортечному мурі Кафи. Однак, навіть втративши гетьмана, козацький корпус зміг пробитися назад на Січ, прихопивши із собою всі татарські гармати.
